Ідеологічна дихотомія українського соціуму в умовах збройного протистояння під час «гібридної» війни в Україні

Abstract

Російсько-українська війна як мілітарна домінанта сучасного збройного протистояння загальноєвропейського значення розпочалася ще 2014 року. З боку росіян вона з перших днів проявилася як явище потворне, як абсолютне нехтування усіма правилами та нормами, передбаченими багатьма міжнародними документами ХХ ст. з питань ведення воєнних дій. Усталена століттями і вписана в історичну культуру українців модальність щодо братського російського народу призвела наш уряд до нехтування очевидною небезпекою, хоч США й Західна Європа постійно попереджали про невідворотність воєнної агресії з боку Росії. Віковічний тоталітарний досвід спрацював на користь путінської Росії безвідмовно. Тільки страшна іловайська трагедія змусила навіть найбільш ліберальних і тих, що ще сповідуюють «братерські» почуття до Росії українських воєначальників розплющити очі й побачити споконвічного ворога в усій потворності його цинізму й патологічній жорстокості. На жаль, і цивільне населення на окупованій території виявилося настільки зомбованим ідеєю відновлення СРСР, що фактично відразу поділилося на табори, які ворогують між собою. Ті, хто вітав прихід «русского міра», наївно сподівалися на матеріальні блага й пенсії, «як у Москві» [6, с. 230]. Заради таких ефемерних ілюзій здебільшого старше покоління на Донбасі схвально ставилося до приєднання онуків, синів і доньок до місцевих збройних угруповань. Зазначені ідеологічні колізії відобразились у художній літературі про війну. Наприклад, мати Геннадія (роман «Ракурс» Світлани Талан) аж розплакалася від щирого розчулення, коли побачила сина в незвичній формі мало не карнавального штибу: «Я (…) офіційно вступив до Великого війська Донського. Мені видали форму козаків, кубанку. СКС – карабін Сімонова (…) Мама, побачивши мене у формі, розчулилась і розплакалась» [10, с. 68–69]. Водночас поява «ряжених», тобто тих, що «мавпують» своїм одягом колишніх козаків «війська донського», до якого українську молодь наполегливо агітували вступати на окупованих Росією територіях Луганщини та Донеччини, засвідчила те, що російські ідеологи використовували й досі використовують усі засоби пропаганди й лицемірства, щоби тільки розколоти українське суспільство, зробити ворогами представників єдиного народу, не дати можливості українцям усвідомити, що на території Донбасу йдеться аж ніяк не про їхні, а тільки про суто російські інтереси. Місцевий цивільний соціум як активний учасник протистояння на Донбасі також виявився зовсім не мирним, а тим більше – не громадянсько свідомим. Практично в усіх художніх текстах літератури про російсько-українську війну більшою чи меншою мірою автори роблять екскурси, як ще від кінця 40-х рр. ХХ ст. населення на Донбасі було перелякане патріотичною свідомістю «западенців», а тому навіть у ХХІ ст. найстарше покоління донеччан і далі панічно боялося приходу на Донбас бандерівців і «Правого сектора». До речі, саме на цю авдиторію робило ставку проросійське телебачення, поширюючи страшилки, в яких нібито «правосєкі» розпинали маленьких дітей, отримавши перемогу над сепаратистами. Ширилися чутки, що бандерівці розстрілюватимуть всіх, хто має більше 60-и років, щоб не платити цим людям пенсію. Саме це покоління, репрезентоване переважно бабусями, волало до Путіна про необхідність приєднання до Росії, урочисто ходило голосувати за своє існування в єдиному просторі з Росією, як було в часи СРСР, що слугувало причиною виникнення частих конфліктів.

The Russian-Ukrainian war as the military dominant of the modern armed confrontation of European significance began in 2014. The first days of this war demonstrated its ugly nature, as an absolute disregard for all the rules and regulations stipulated by many international documents of the 20th century concerning military operations. Established for centuries and inscribed in the historical culture of Ukrainians, the modality towards the fraternal Russian people led our government to neglect the obvious danger, although the USA and Western Europe constantly warned about the inevitability of military aggression by Russia. Age-old totalitarian experience worked in favor of Putin’s Russia without fail. Only the terrible Ilovai tragedy forced even the most liberal and those who still profess “fraternal” feelings towards Russia of the Ukrainian military leaders to open their eyes and see the ancient enemy in all the ugliness of his cynicism and pathological cruelty. Unfortunately, the civilian population in the occupied territory was so obsessed with the idea of restoring the USSR that it actually immediately divided into camps that are at war with each other. Those who welcomed the arrival of the “Russian peace” naively hoped for material benefits and pensions, “as in Moscow” [6, p. 230]. For the sake of such ephemeral illusions, mostly the older generation in Donbas approved of the joining of grandchildren, sons and daughters to local armed groups. The mentioned ideological conflicts were reflected in the fiction about the war. For example, Gennady’s mother (Svitlana Talan’s novel “Rakurs”) burst into tears from sincere emotion when she saw her son in an unusual form, almost like a carnival costume: “I (...) officially joined the Great Army of the Don. They gave me a Cossack uniform, a kubanka. SKS – Simonov’s carbine (…) Mother, seeing me in uniform, was moved and burst into tears” [10, p. 68-69]. At the same time, the appearance of the “dressed-up”, that is, those who “monkey” with their clothes the former Cossacks of the “Don army”, which Ukrainian youth were persistently campaigning to join in the Russian-occupied territories of Luhansk and Donetsk regions, proved that Russian ideologues used and still use all means of propaganda and hypocrisy in order to split Ukrainian society, to make the representatives of the one nation enemies, to prevent Ukrainians from realizing that the territory of Donbas is not about their interests, but only about purely Russian interests. The local civil society, as an active participant in the confrontation in Donbas, also turned out to be not at all peaceful, and even more , not civic-conscious. In practically all literary texts about the Russian-Ukrainian war, to a greater or lesser extent, the authors how the population in Donbas was frightened by the patriotic consciousness of the “Westerners”, and therefore even in the 21st century the oldest generation of Donetsk residents still panicked about the arrival of the Banderites and “Right Sector” in Donbas. By the way, it was precisely this audience that pro-Russian television was betting on, spreading horror stories in which “right-wingers” allegedly crucified young children after winning over the separatists. Rumors spread that the people of Bandera would shoot everyone who is over 60 years old in order not to pay these people a pension. It was this generation, represented mainly by grandmothers, who cried out to Putin about the need to join Russia, solemnly went to vote for their existence in a single space with Russia, as it was in the times of the USSR, which caused frequent conflicts.