Художня реалізація теми Голодомору в поетичній творчості Михайла Ситника

Abstract

У статті досліджено художню реалізацію теми Голодомору 1932–1933 рр. на матеріалі поетичних творів українського письменника М. Ситника, який у дитинстві став свідком цих трагічних подій в Україні і почав писати про них ще в шістнадцятирічному віці «в шухляду»: «Як сумно в нашому селі…» (1936), «Моє дитинство» (1936), «З минулого» (1937), «Ще прийде час…» (1938), «На кладовищі» (1938). Щойно 1941 року в часописі «Література і мистецтво» (Ч. 2 від 29 жовтня 1941 р.) М. Ситник опублікував ці поезії в циклі «Тридцять третій». Тему Голодомору та його наслідків в Україні М. Ситник порушує згодом також у поемі «Вигнанець» (1946), віршованій повісті «Залізничний сторож» (1947) та в низці прозових творів. Через Ситникові вірші-сповіді перед читачем відкриваються трагічні сторінки історії України, послідовно й жорстоко знищуваної сталінським тоталітарним режимом через репресії, голод, тотальну русифікацію, й вимальовується художньо-біографічний портрет самого автора в умовах окупації України сталінським режимом: «нелюдські, щоденні» страждання від злиденних буднів; «чорна ніч» історії, «криваві дні» тридцять третього; опухлі з голоду селяни, змушені їсти зі свого поля полову, а за хлібом їхати до Москви; смерть навкруги; сум і мертва тиша по селах; «похилені й сумні» хлібороби, що, немов раби, ідуть на колгоспні поля «заробляти трудодні»; холодний вітер, який свище у вікнах рідної хати; лушпиння замість хліба; маленькі діти, що без молока «вмирають на руках у матерів». Водночас поет яскраво демонструє, що біль і приниження, несправедливість і зло пробуджують у серцях українців почуття помсти. В аналізованих поетичних творах особливо виразно проглядається опозиційність болю через страшне минуле і твердої віри в світле майбутнє, як і опозиційність рідного та чужого. Михайло Ситник не просто змальовує страждання свого знедоленого народу – він твердо вірить у торжество справедливости, у світле майбутнє свого народу, проголошує свою тверду віру в його звитягу: «Іще мої покривджені брати // Піднімуться за Вільну Україну».

The article explores the artistic realization of the theme of the Holodomor of 1932–1933 based on the poetic works of the Ukrainian writer M. Sytnyk, who witnessed these tragic events in Ukraine as a child and began writing about them at the age of sixteen “to a drawer”: “How sad into our village...” (1936), “My childhood” (1936), “From the past” (1937), “The time will come...” (1938), “At the cemetery” (1938). Just in 1941, M. Sytnyk published these poems in the cycle “Thirty-third” in the magazine “Literature and Art” (Part 2 dated October 29, 1941). M. Sytnyk subsequently raised the topic of the Holodomor and its consequences in Ukraine in the poem “Vygnanets” (1946), the verse novel “Railway Guard” (1947), and several prose works. Through Sytnyk’s confessional poems, the reader is exposed to the tragic pages of the history of Ukraine, which was successively and cruelly destroyed by the Stalinist totalitarian regime through repression, famine, total russification, and an artistic and biographical portrait of the author himself emerges in the conditions of the occupation of Ukraine by the Stalinist regime: “inhuman, daily” suffering from the poor weekdays; “black night” of history, “bloody days” of the thirty-third; peasants swelled from hunger, forced to eat chaff from their fields, and go to Moscow for bread; death all around; sadness and dead silence in the villages; “slanted and sad” farmers who, like slaves, go to the collective farm fields “to earn a day’s work”; the cold wind that whistles in the windows of the native house; husks instead of bread; small children who “die in their mother’s arms” without milk. At the same time, the poet vividly demonstrates that pain and humiliation, injustice and evil awaken feelings of revenge in the hearts of Ukrainians. In the analyzed poetic works, the opposition of pain due to the terrible past and firm faith in a bright future, as well as the opposition of the native and the foreign, can be especially clearly seen. Mykhailo Sytnyk does not simply depict the suffering of his impoverished people – he firmly believes in the triumph of justice in the bright future of his people: “Still my afflicted brothers // Will stand up for Free Ukraine,” proclaims his firm belief in its victory.