Антитеза топосів «рідна земля» – «чужина» в українській літературі

Abstract

У статті розглянуто бінарні опозиції топосів «рідна земля» – «чужина» на прикладах творів українських письменників, зокрема у малій прозі С. Васильченка, В. Стефаника, У. Самчука, у романі І. Багряного «Тигролови». Основний вектор дослідження спрямовано на проблему еміграції, яка стала наскрізною темою в українській літературі, як відображення глобальних кризових подій в історії становлення української нації. На прикладах творів про еміграцію у статті окреслено паралель образів-персонажів, що уособлюють узагальнений образ українця, ментально прив’язаного до своєї рідної землі із загостреним відчуттям власної етнічності. Тема втраченої землі та повʼязаний із нею дискурс чужини були домінантними у творчості українських письменників, більшість з яких, у свою чергу, жили в еміграції. В обраних для аналізу творах проблема чужини/еміграції представлена багаторівнево, з екзистенційним та аксіологічним акцентом, а також із урахуванням поетикальних особливостей творів. Письменники-емігранти зробили важливий внесок у світову літературу, відображаючи свої думки та переживання в еміграційному середовищі і просуваючи та популяризуючи українську культуру серед інших народів. У статті виокремлено специфіку бінарності категорії топос у літературі, зокрема топосів «рідна земля» – «чужина» у національному, інокультурному та етнічному ракурсах. Аналізовані у статті твори пов’язані спільною темою, що стала відображенням трагічних сторінок в історії української держави – шукаючи кращого життя, українці залишили свою землю, зберігаючи у пам’яті спогади про Батьківщину. Відчуття туги, ностальгії за рідним краєм пронизують твори письменників, які самі пережили еміграцію. Зберегти зв’язок з рідною землею допомагало рідне слово, література. Національна ідентичність стала символом, що зв’язувала письменників-емігрантів з минулим і спонукала сподіватися на майбутнє. Українська література відображає складні емоційні палітри еміграційного досвіду і дозволяє зберегти зв’язок між поколіннями українців, що жили на чужині.

The article examines the binary opposition of the topos “native land” – “foreign land” using the examples of the works of Ukrainian writers, in particular, in the short prose of S. Vasylchenko, V. Stefanyk, U. Samchuk, and in the novel “Tygrolovy” by I. Bagryany. The main vector of the research is aimed at the problem of emigration, which has become pervasive in Ukrainian literature, as a reflection of global crisis events in the history of the formation of the Ukrainian nation. Using the examples of works about emigration, the article draws a core line of images-characters that embody the generalized image of a Ukrainian mentally tied to his native land with a heightened sense of his own ethnicity. The theme of the lost land and the discourse of foreignness related to it were dominant in the works of Ukrainian writers, most of whom, in turn, lived in emigration. In the works selected for analysis, the problem of foreignness/emigration is presented on a multi-level basis, with an existential and axiological emphasis, as well as taking into account the poetic features of the works. Emigrant writers made an important contribution to the world literature, reflecting their thoughts and experiences in the emigration environment and promoting and popularizing Ukrainian culture among other nations. The specifics of the binary nature of the topos category in the literature, in particular the “native land” – “foreign land” in national, foreign cultural, and ethnic perspectives, have been studied. The works analyzed in the article are connected by a common theme, which became a reflection of tragic pages in the history of the Ukrainian state – in search of a better life, Ukrainians left their land, keeping memories of the Motherland in their minds. A sense of longing, nostalgia for the native land permeates the works of writers who themselves experienced emigration. The native word, literature, helped to maintain the connection with the native land. National identity became a symbol that connected emigrant writers with the past and encouraged them to hope for the future. Ukrainian literature reflects the complex emotional palettes of the emigration experience and allows to keep the connection between generations of Ukrainians who lived abroad.