Ранньоновоанглійський епістолярний дискурс: проблема інтерпретації

Abstract

Стаття присвячена проблемі інтерпретації епістолярного дискурсу у ранньоновоанглійській мові XVI–XVII ст. Протягом поданого періоду відбувається стандартизація англійської мови, започатковуються базові граматичні моделі мови. Лексичне наповнення мови розширюється за рахунок суттєвої кількості запозичень з французької, латинської та інших мов. Цей період характеризувався важливими змінами в суспільстві, зокрема такими, як розширення торгівлі, ріст науки та освіти, що було пов’язано із зростанням потреби в зручних засобах комунікації. Інтенсивний розвиток системи поштових послуг в Англійському суспільстві 16 ст. сприяв поширенню листування як серед верхівки суспільства, так і серед інших соціальних груп. Відбувається започаткування структурних елементів листів та формування епістолярної традиції. Листування стало не лише засобом комунікації, а й формою вираження ідей, почуттів та соціальних відносин у тогочасному суспільстві. Епістолярна спадщина ранньоновоанглійського періоду становить корпус міжособистісного і соціального листування, комуніканти якого належать до різних соціальних верств населення Англії XVI–XVII ст. Англійський епістолярний текст є зразком автентичної комунікативної ситуації доби Ренесансу який відображає соціально-культурний контекст досліджуваного історичного періоду. З огляду на вищезазначене, особливу увагу привертають засадничі поняття дискурсології і лінгвістики тексту, а саме «жанр», «дискурс» і «текст», які отримали неоднозначну інтерпретацію в лінгвістичних студіях XXI ст. У цій статті розглянуто проблему інтерпретації епістолярію відносно історичних епістолярних текстів та схарактеризовано основні риси епістолярного дискурсу: адресованість, зверненість та діалогічність; окреслено роль адресата та адресанта в комунікативному процесі епістолярного дискурсу, з урахуванням лінгвокультурної специфіки Англії зазначеного періоду.

The article is devoted to the problem of interpreting epistolary discourse in Early Modern English of the 16th–17th centuries. During this period, standardization of the English language takes place, basic grammatical patterns of the language are established. The lexical richness of the language expands due to a significant number of borrowings from French, Latin, and other languages. This period was characterized by significant changes in society, including the expansion of trade, the growth of science and education, which was associated with an increasing need for convenient means of communication. The intensive development of the postal system in English society of the 16th century contributed to the spread of correspondence among both the upper echelons of society and other social groups. The initiation of structural elements of letters and the formation of the epistolary tradition occur. Correspondence became not only a means of communication but also a form of expressing ideas, feelings, and social relations in the contemporary society. The epistolary heritage of the early modern English period constitutes a corpus of interpersonal and social correspondence, the communicants of which belong to various social layers of 16th and 17th century. The English epistolary text serves as an example of an authentic communicative situation of the Renaissance period, reflecting the socio-cultural context of the historical period under study. Given the above, special attention is drawn to the fundamental concepts of discourse analysis and linguistics, namely “genre,” “discourse,” and “text,” which have received ambiguous interpretation in linguistic studies of the 21st century. This article addresses the problem of interpreting epistolary discourse concerning historical epistolary texts and characterizes the main features of epistolary discourse: addressivity, directivity, and dialogical nature. The role of the addresser and the addressee in the communicative process of epistolary discourse is outlined, taking into account the linguistic and cultural specificity of England during the specified period.