Образ Львова у збірці Ю. Андруховича «Лексикон інтимних міст»

Abstract

У статті проаналізовано художні засоби створення образу Львова у збірці Ю. Андруховича «Лексикон інтимних міст». Наголошено, що цьому місту в книзі відведена особлива роль: це єдиний твір, у назві якого відсутня дата відвідування автором, що вказує про надособливе його ставлення до цього урбаністичного простору. Есей «Львів, завжди», що увійшов до збірки «Лексикон інтимних міст», є квінтесенцією написаного раніше про столицю Галичини, однак доповненою новими цікавими мотивами й ідеями. Попри виняткову закоханість у місто автор показав Львів не як територію розкоші й пишноти, а як топос разючих контрастів. Основні художні практики у зображенні Львова такі: відсутність деталізації в описах; акцентування не на топових місцях і локаціях; порівняння міста з іншими урбаністичними топосами, проте це не пошук спільного / відмінного в територіях, це віддзеркалення враження від інших міст у Львові і відлуння львівських мотивів в інших містах; згадування відомих постатей, що сформували обличчя Львова; вкраплення мотивів художніх творів багатьох письменників, що писали про Львів. У статті зроблено висновок, що Львів постає таким собі міфічним простором, який складається з фрагментів, котрі вирізняються якостями фізичними і містичними і мають не наукові, а лише есеїстичні пояснення (наявність / відсутність / різна концентрація позитивної і негативної «енергетики»). До того ж психофізіологічні механізми, що породжують його архетипічну структуру, універсальні («це сама дійсність, але вона твоя»). Звісно, «базовим» переживанням тут залишається егоцентрична позиція суб’єкта пізнання, адже починається з юнацького засвоєння світу автора, простір навколо якого розташовується концентричними зонами, що розрізняється ступенем близькості / віддаленості, засвоєності / відчуженості, захищеності / проникливості. Через те Львів ще постане предметом есеїстичної обсервації у нових есеях Ю. Андруховича, адже грані цих зон розмиті, а простір для їх осмислення – невичерпний.

The article analyzes the artistic means of creating an image of Lviv in the collection «Lexicon of Intimate Cities» by Y. Andruhovych. It is emphasized that this city has a special role in the book: it is the only work in the title of which the date of the author’s visit is missing, which indicates the author’s special attitude to this urban space. The essay «Lviv, always», included in the collection «Lexicon of Intimate Cities», is the quintessence of what was previously written about the capital of Galicia, but supplemented with new interesting motives and ideas. Despite his exceptional love for the city, the author showed Lviv not as a territory of luxury and splendor, but as a topos of striking contrasts. The main artistic practices in the depiction of Lviv are as follows: lack of detail in the descriptions; emphasis is not on top places and locations; comparison of the city with other urban topos, however, this is not a search for common / different in the territories, it is a reflection of the impression of other cities in Lviv and echoes of Lviv motifs in other cities; mention of famous figures who shaped the face of Lviv; interspersed with motifs of artistic works of many writers who wrote about Lviv. The article concludes that Lviv appears as a kind of mythical space, which consists of fragments that are distinguished by physical and mystical qualities and have not scientific, but only essayistic explanations (presence / absence / different concentration of positive and negative «energy»). In addition, the psychophysiological mechanisms that give rise to its archetypal structure are universal («this is reality itself, but it is yours»). Of course, the «basic» experience here remains the egocentric position of the subject of knowledge, because it begins with the author’s youthful assimilation of the world, the space around which is arranged in concentric zones, differing in the degree of closeness / remoteness, assimilation / alienation, protection / insight. Because of that, Lviv will still be the subject of essayistic observation in Y. Andruhovych’s new essays, because the edges of these zones are blurred, and the space for their interpretation is inexhaustible.