Образ Орфея у національно-поетичній рецепції: діахронний вимір

Abstract

У статті розглядається самобутність осмислення образу Орфея в творчій практиці П.Б. Шеллі, Р.М. Рільке й В. Базилевського, конкретизується спільне/відмінне в трактуванні митцямицього образу. Історія «життя» традиційного образу в різних індивідуально-авторських, національних вимірах засвідчує не тільки його потужну енергетику,інтерпретаційний потенціал, але й мистецьку майстерність поетів-реципієнтів. В індивідуально-авторських «прочитаннях» письменниками різних епох сюжету про Орфея простежується передусім історія «життя» традиційного образу внаціонально-культурних просторах, увиразнюється амплітуда його розкодування. Поети у своїх творчих «версіях», переважно, не відхиляються від сюжету античного міфу. В авторському осягненні образу Орфея вони передусім акцентують тему митця і мистецтва. У Шеллі-романтика образ античного співця постає/увиразнюється у гармонії з дивовижним світом природи, він немовби зливається з ним. Водночас у Р.М. Рільке ця тема набуває дуже виразного індивідуального, філософського трактування (особливо в другій частині «Сонетів до Орфея»), поет одухотворює «світ речей» у річищі орфічного мистецтва. В. Базилевський, звертаючись до образу античного співця, актуалізує його, акцентуючиувагу передусім на трагічній долі митця, його самотності, відчуженості у «світі живих». У цьому контексті В. Базилевський продовжує традиції національної літератури в сприйнятті/осмисленні духовного, культурного досвіду давніх греків й римлян, зокрема творчу практику українських поетів-неокласиків М. Зерова, М. Драй-Хмари, Юрія Клена. Актуалізація образу Орфея відбувається у поетичному світі В. Базилевського за допомогою введення в художню тканину твору сучасних авторів реалій. Діахронний аналіз трансформації міфу про Орфея засвідчує, що образ античного співця у поезії П.Б. Шеллі, Р.М. Рільке, В. Базилевського нерозривно пов’язаний із прагненням визначити призначення митця, межі його творчого потенціалу та шляхи досягнення істини як в універсальному позачасовому плані, так індивідуальної самореалізації у конкретних соціально-історичних реаліях.

The article deals with the originality of the comprehension of the image of Orpheus in the creative practice of P.B. Shelley, R.M. Rilke and V. Bazylevskyi, specifies the common/different in the interpretation of this image by the artists. The history of the traditional image “life” of in different individual author’s and national dimensions shows not only its powerful energy and interpretive potential, but also the artistic skill of the recipient poets. In the individual author’s “readings” of the Orpheus story by writers of different eras, we can trace the history of the traditional image’s “life” in national and cultural areas, and the amplitude of its decoding is revealed. Poets in their creative “versions” mostly do not deviate from the plot of the ancient myth. In the author’s comprehension of the image of Orpheus, they primarily emphasize the theme of the artist and art. In Shelley’s romanticism, the image of the ancient singer appears/expresses itself in harmony with the wonderful world of nature, as if merging with it. At the same time, in Rilke’s writing, this theme acquires a very expressive individual, philosophical interpretation (especially in the second part of “Sonnets to Orpheus”), the poet spiritualizes the “world of thing” in the line of Orphic art. V. Bazylevskyi, referring to the image of the ancient singer, actualiszes it, focusing primarily on the tragic fate of the artist, his loneliness, alienation in the “world of the living”. In this context, V. Bazylevsky continues the traditions of national literature in perceiving/comprehending the spiritual and cultural experience of the ancient Greeks and Romans, in particular the creative practice of Ukrainian neoclassical poets M. Zerov, M. Drai-Khmara, and Yuriy Klen. The image of Orpheus is actualised in the poetic world of V. Bazylevskyi by introducing realities into the artistic body of the work by contemporary authors. A diachronic analysis of the myth transformation of Orpheus shows that the image of the ancient singer in the poetry of P.B. Shelley, R.M. Rilke, and V. Bazylewski is inseparable linked to the desire to define the purpose of the artist, the borders of his creative potential, and the ways to achieve truth both in the universal timelessness and individual self-realization in specific social and historical realities.