Міжнародний досвід щодо визнання показання з чужих слів доказом у кримінальному провадженні

Abstract

У статті дослідженодосвід зарубіжних країн щодо визнання показань з чужих слів допустимим доказом у кримінальному провадженні та визначені перспективні напрями удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.Під час застосування положень ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України виникла низка дискусійних питань, які негативно впливають на ефективність використання показань з чужих слів як процесуального доказу, зокрема суперечливим є визнання таких видів доказів допустимими як інформація, надана особою, відносно прочитаного нею документу, або будь-якої угоди чи іншого ділового паперу, які передані до суду сторонніми особами, або свідчення експерта щодо вивчення ним певного листа чи документа, або визнання показань з чужих слів допустимим процесуальним доказом у справі суто виходить із внутрішнього переконання суду, незалежно від можливості допитати особу-заявника щодо її ж твердження, або недоречність відмови свідка давати показання в судовому засіданні, та інші проблемні питання. На основі дослідження було з’ясовано, що інститут показань з чужих слів досить ефективно застосовується у законодавствах США, Великій Британії та Північній Ірландії. Про це, передусім, свідчить, обґрунтованість самого поняття «показань з чужих слів» та визначеність широкого кола інших допустимих компонентів, які можуть входити до такого виду показань. Крім того, в зазначених країнах врегульовано конкретні умови можливої відсутності свідка, та інших обставини, за наявністю яких суд має прийняти рішення щодо допустимості показань з чужих слів. Також проведено аналіз наукових праць у яких авторами було напрацьовано напрямки удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України щодо врегулювання спірних питань використання показань з чужих слів як процесуального доказу, зокрема, було запропоновано розширити поняття показань з чужих слів, визначити особливості визнання таких показань допустимим процесуальним доказом та внести зміни щодо підстав неможливості допиту особизаявника.

The article examines the experience of foreign countries regarding the recognition of hearsay as admissible evidence in criminal proceedings and identifies promising directions for improving the current criminal procedural legislation of Ukraine.When applying the provisions of Art. 97 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, a number of debatable issues have arisen that negatively affect the effectiveness of using hearsay as procedural evidence, in particular, it is controversial to recognize such types of evidence as admissible as information provided by a person regarding a document he has read, or any agreement or other business paper submitted to the court by third parties, or the testimony of an expert regarding his study of a certain letter or document, or the recognition of hearsay as admissible procedural evidence in the case is purely based on the internal conviction of the court, regardless of the possibility of questioning the applicant about his own statement, or the inappropriateness of a witness’s refusal to testify at a court hearing, and other problematic issues.Based on the research, it was found that the institution of hearsay is more elaborately developed at the legislative level in the USA, Great Britain, and Northern Ireland. This, first of all, is evidenced by the validity of the very concept of “hearsay” and the determination of a wide range of other permissible components that can be included in this type of testimony. In addition, in the specified countries, the specific conditions of the possible absence of a witness and other circumstances, in the presence of which the court must decide on the admissibility of testimony from other people’s words, are regulated.An analysis of scientific works was also carried out, in which the authors worked out ways to improve the current criminal procedural legislation of Ukraine regarding the settlement of controversial issues of the use of hearsay as procedural evidence, in particular, it was proposed to expand the concept of statements from other people’s words, to determine the features of recognizing such statements as admissible procedural evidence and make changes regarding the grounds for the impossibility of questioning the applicant.