До питання про валюту платежу по зобов'язаннях у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Abstract

Стаття присвячена питанням застосування валютного та цивільного / господарського законодавства України при розгляді господарських спорів, зокрема можливості задоволення господарськими судами України позовів нерезидентів щодо стягнення з боржників – резидентів заборгованості в українських гривнях, якщо така заборгованість згідно з умовами зовнішньоекономічних контрактів підлягає оплаті в іноземній валюті. Автор на прикладі конкретної судової справи аналізує положення національного договірного права, в тому числі принципів свободи договору, обов’язковості його умов, стабільності і передбачуваності договірних відносин, а також банківського законодавства України, яке регулює статус національної та іноземної валюти. Автор наголошує, що за визначення сторонами у договорі іноземної валюти в якості валюти платежу допустимість її заміни при виконанні зобов’язання, зокрема при примусовому стягненні коштів судом, на законний засіб платежу країни суду може мати місце виключно за згодою боржника, а не за бажанням кредитора. Це пов’язано з тим, що законний засіб платежу згідно з релевантними нормами чинного законодавства є обов’язковим для прийняття, а не для витребування, що характеризує обов’язки кредитора і права боржника, а не навпаки. Водночас зазначається, що відмова суду у стягненні заборгованості по причині неправильної вказівки позивачем валюти стягнення не перешкоджає подальшому захисту прав кредитора, а тому принципу обов’язковості умов договору слід віддавати перевагу перед питанням ефективності захисту права судом (в аспекті швидкого і кінцевого вирішення юридичної суперечки, з меншою увагою до формальних заперечень сторін). В результаті автор робить висновок про те, що згоду суду з позицією кредитора про можливість стягнення заборгованості не в тій валюті, в який заборгованість підлягала сплаті згідно з контрактом, не можна вважати достатньо обґрунтованою. Водночас наголошено на тому, що валютне і цивільне законодавство України в цьому питанні заслуговує на уточнення з метою уникнення спірних ситуацій між суб’єктами господарювання.