The horrors of Lovecraft: disgust and repulsion

Abstract

The article explores the themes of disgust and repulsion in H.P. Lovecraft’s horror fiction, focusing on «The Dunwich Horror», «The Colour Out of Space», and «The Shadow Over Innsmouth». It is based on Mary Douglas’ theories from «Purity and Danger» and John Nevins’s insights from «Horror Fiction in the 20th Century: Exploring Literature’s Most Chilling Genre» to analyze how Lovecraft builds an atmosphere of dread and unease through detailed descriptions of decay, grotesque entities, and psychological corruption. The study examines the multifaceted role of disgust in Lovecraft’s narratives, demonstrating its effectiveness in enhancing the emotional and psychological resonance of his stories. The analysis reveals that Lovecraft’s use of disgust serves to create a complex emotional landscape, engaging the senses and evoking visceral reactions. The article delves into physical repulsion through vivid depictions of monstrous entities, psychological revulsion through morally corrupt and deranged characters, and environmental disgust through decaying settings. These elements collectively contribute to a pervasive atmosphere of horror that immerses and maintains discomfort throughout the narrative. By applying Douglas’s concept of impurity and Nevins’s exploration of horror’s psychological aspects, this study emphasizes how Lovecraft’s fiction disrupts traditional ideas of cleanliness, order, and sanity. Disgust and repulsion are crucial elements in Lovecraft’s narratives, enriching his horror fiction with significant depth and complexity. His works provoke a visceral response, compelling readers to confront their deepest fears and anxieties, thus reinforcing the powerful impact of horror literature in probing the human psyche.

У статті досліджуються теми відрази та огиди у творчості Г. Ф. Лавкрафта, зосереджуючи увагу на «Жах Данвіча», «Колір з позамеж» і «Тінь над Іннсмутом». У ній використані теорії Мері Дуглас з праці «Purity and Danger» та ідеї Джона Невінса з книги «Horror Fiction in the 20th Century: Exploring Literature’s Most Chilling Genre», щоб проаналізувати, як Лавкрафт створює атмосферу жаху і тривоги за допомогою детальних описів занепаду, гротескних сутностей і психічного занепаду. У дослідженні розглядається багатогранна роль відрази в оповіданнях Лавкрафта, демонструється її ефективність у посиленні емоційного та психологічного сприйняття його оповідань. Аналіз показує, що Лавкрафт використовує огиду для створення складного емоційного стану, залучаючи почуття читачів і викликаючи вісцеральні реакції. У статті розглядається фізична відраза через яскраві зображення жахливих істот, психологічна відраза через морально зіпсованих і божевільних персонажів, а також відраза до навколишнього середовища через занепадаюче оточення. Всі ці елементи разом створюють всепроникну атмосферу жаху, яка занурює читачів і підтримує їхній дискомфорт протягом усієї оповіді. Застосовуючи концепцію нечистоти Дуглас та дослідження психологічних аспектів жаху Невінса, це дослідження висвітлює, як художня література Лавкрафта руйнує традиційні уявлення про чистоту, порядок і здоровий глузд. Огида та відраза є ключовими елементами наративів Лавкрафта, які збагачують його творчість жахів значною глибиною та складністю. Його твори викликають вісцеральну реакцію, змушуючи читачів протистояти своїм найглибшим страхам і тривогам, тим самим посилюючи потужний вплив літератури жахів на людську психіку.