Українська проза 20-х років ХХ століття: маргінальність літератури / маргінальність в літературі

Abstract

У статті розглядається опозиція центрального/маргінального в українській прозі 20-х років ХХ століття. Спираючись на праці провідних дослідників проблеми маргінальності в культурології, психології, соціології, акцентується на тому, що вимушена культурна маргінальність обумовила творчу маргінальність письменників доби. Характеризуючи маргінальність як стан змін, що відбувалися в суспільстві, літературі, вказуємо на позитивні та негативні наслідки на індивідуальному та груповому рівнях. Позитивними проявами є пошук та формування нових цінностей, зображення героя нового типу. Письменники вибудовують семіосферу модерної та авангардної культури, що вписується в європейський контекст, відкривають нові естетичні горизонти. Авангардна проза демонструвала нові жанрові різновиди, ідейно-тематичне наповнення, утверджувала індивідуально-авторський стиль. Романи А. Любченка, Гео Коляди, Л. Скрипника, Андрія Чужого, Ю. Яновського (екранізований роман, роман нової конструкції, роман у новелах, деструктивний роман, візуальне прозове експериментування) були маргінальними жанрами в українській літературі радянської доби, не вписувалися в канони революційної епохи. Літературні пасажі в цих творах орієнтовані на читача-інтелектуала, тому нерозуміння їх масовим читачем призвело до витіснення на маргінес літературного процесу. Провладне сприймалося в літературі 20–30-х років ХХ століття як центральне. Радянська література потребувала героя – активного учасника нового життя, відкидаючи його національну ідентичність та зображення внутрішнього стану особистості. У межах дослідження окреслено образ маргінального героя в романах В. Домонтовича «Доктор Серафікус», В. Підмогильного «Місто», Гео Шкурупія «Двері в день». Літературний герой-маргінал займає відсторонену позицію, амбівалентний по своїй сутності, маркований екзистенційною інакшістю.

The article examines the central/marginal opposition in Ukrainian prose of the 20s of the 20th century. Based on the works of leading researchers of the problem of marginality in cultural studies, psychology, sociology, it is emphasized that the forced cultural marginality determined the creative marginality of the writers of the time. Characterizing marginality as a state of changes occurring in society and literature, we point to positive and negative consequences at the individual and group levels. Positive manifestations are the search and formation of new values, the image of a new type of hero. Writers build a semiosphere of modern and avant-garde culture that fits into the European context, open new aesthetic horizons. Avant-garde prose demonstrated new genre varieties, ideological and thematic content, and established an individual and authorial style. The novels of A. Lyubchenko, Geo Kolyada, L. Skrypnyk, Andrii Chuzhy, Yu. Yanovsky (screened novel, novel of a new construction, novel in short stories, destructive novel, visual prose experimentation) were marginal genres in Ukrainian literature of the Soviet era, did not fit into the canons revolutionary era. Literary passages in these works are aimed at the intellectual reader, therefore their misunderstanding by the mass reader has led to their relegation to the margins of the literary process. In the literature of the 20s and 30s of the 20th century, pro-government was perceived as central. Soviet literature needed a hero – an active participant in the new life, rejecting his national identity and depicting the inner state of the individual. Within the framework of the research, the image of the marginal hero in the novels of V. Domontovych “Doctor Serafikus”, V. Pidmohylnyi “City”, Geo Shkurupia “Doors in the Day” is outlined. The marginal literary hero occupies a detached position, ambivalent in essence, marked by existential otherness.