Features of language in cinema and literature in the context of the film adaptation of S. Andrukhovych’s novel «Felix Austria»

Abstract

This article investigates the intricate relationship between literature and its cinematic adaptations, specifically focusing on the distinct narrative strategies each medium employs. It explores the historical precedence of novels in shaping reader perceptions and narrative conventions, juxtaposed with the visual and auditory storytelling techniques characteristic of cinema. Utilizing C. Peirce’s semiotic theory, the article delineates between literary «signs» and cinematic «icons», elucidating their respective methods of meaning-making. The study scrutinizes how cinematic language simplifies reality through visual imagery and sound, while grappling with the depiction of internal states and abstract concepts. Conversely, literature excels in illustrating characters’ psychological depth and internal experiences through descriptive prose and varied narrative perspectives. Central to this analysis is the adaptation of S. Andruhovich’s novel «Felix Austria» into the film «Viddana» («Віддана»), examining how the film reinterprets subjective narratives and challenges viewer perceptions. The article delves into the narrative techniques used in «Felix Austria», such as the diary format that offers a rich, introspective exploration of the protagonist’s inner world, providing ample interpretive latitude. It contrasts this with the cinematic adaptation’s use of voiceovers and point-of-view shots to maintain the protagonist Stefania’s subjective perspective, while highlighting the limitations of the visual medium in conveying abstract literary elements. Further, the article addresses the complexities of translating literary symbolism and metaphor into cinematic visuals, acknowledging the interpretative disparities inherent between these mediums. It discusses the limitations and potentials of both forms of storytelling, highlighting how each medium uniquely shapes narrative interpretation and audience engagement. The cinematic adaptation of «Felix Austria» serves as a case study to illustrate these broader thematic concerns, demonstrating the nuanced process of adapting literary works for the screen. In conclusion, this study enriches the understanding of how cinematic and literary languages contribute to narrative interpretation and adaptation in contemporary contexts. It underscores the distinctive semiotic potentials and cultural impacts of both literature and film, providing insight into the dynamic interplay between these forms of artistic expression. The analysis emphasizes the importance of recognizing the unique capabilities of each medium and the inherent challenges in translating narratives from one form to another.

Ця стаття досліджує складний зв’язок між літературою та її кінематографічними адаптаціями, особливо зосереджуючи свою увагу на різних наративних стратегіях, які використовує кожен із засобів. Стаття досліджує історичне передування романів у формуванні сприйняття читача та наративних конвенцій у порівнянні з візуальними та слуховими техніками оповіді, характерними для кіно. Використовуючи семіотичну теорію Ч. Пірса, у статті проведено розмежування між літературними «знаками» та кінематографічними «іконами», з’ясовуючи їхні відповідні методи смислотворення. У дослідженні розглядаємо як кінематографічна мова адаптує реальність за допомогою візуальних зображень і звуку, звертаючи особливу увагу на труднощі зображення внутрішніх станів і абстрактних понять. І навпаки, звертаємо увагу на спроможність літератури чудово демонструвати психологічну глибину й внутрішній досвід персонажів за допомогою описової прози та різноманітних оповідних перспектив. Центральним у цьому аналізі є адаптація роману С. Андрухович «Фелікс Австрія» та фільм «Віддана». Текст звертає особливу увагу на те як фільм переосмислює суб’єктивні наративи та кидає виклик сприйняттю глядача. Стаття заглиблюється в методи оповіді, використані у романі «Фелікс Австрія», такі як формат щоденника, який пропонує багате, інтроспективне дослідження внутрішнього світу головного героя, надаючи широку свободу інтерпретації. Це резонує з використанням у кінематографічній адаптації голосу за кадром і POV Стефанії, щоб зберегти суб’єктивну перспективу головної героїні, підкреслюючи при цьому обмеження візуального середовища в передачі абстрактних літературних елементів. Крім того, у статті розглядаємо складності перекладу літературного символізму та метафори у кінематографічні візуальні ефекти, визнаючи відмінності в інтерпретації, властиві цим засобам. Також обговорюємо обмеження та потенціал обох форм оповідання, підкреслюючи, як кожен засіб унікальним чином формує інтерпретацію оповіді та залучення аудиторії. Кінематографічна адаптація роману «Фелікс Австрія» служить прикладом для ілюстрації цих ширших тематичних проблем, демонструючи нюанси процесу адаптації літературних творів мовою кінематографу. Це дослідження збагачує розуміння того, як кінематографічні та літературні мови сприяють інтерпретації та адаптації оповіді в сучасному контексті. В статті підкреслюємо відмінний семіотичний потенціал і культурний вплив як літератури, так і кіно, надаючи розуміння динамічної взаємодії між цими формами художнього вираження. Дослідження підкреслює важливість визнання унікальних можливостей кожного медіа та властивих проблем, пов’язаних з перекладом наративів з однієї мови в іншу.