Фінансова архітектура національної економіки: інституційний підхід

Abstract

У статті запропоновано інституційний підхід до аналізу розвитку фінансової архітектури національної економіки. Глобалізація, фінансіалізація, цифровізація, Industry 4.0 обумовлюють нові цілі, потреби, вимоги, що потребує модернізації фінансового забезпечення розвитку національної економіки у контексті систематизації та структурування фінансового простору. З’ясовано, що розвиток фінансової архітектури національної економіки пов'язаний, по-перше, із розвитком фінансових організацій-гравців, які наділяються відповідними функціями, повноваженнями, та їх взаємозв’язком, а, по-друге, із формуванням інституційного середовища як сукупності правил, традицій, обмежень, стимулів, що формують базис (механізми) функціонування організацій-гравців з метою максимізації вигід економічних агентів. Інституційний розвиток фінансової архітектури – це якісні та кількісні, структурні зміни у фінансовій системі у цілому та її компонентах, пов’язані із генеруванням інституційних інновацій, відбіром ефективних інституцій та їх розповсюдженням з метою зниження невизначеності, трансзакційних витрат, асиметрії інформації, недобросовісності поведінки (moral hazard). Обґрунтовано рівновагу фінансової архітектури національної економіки як стан, при якому залишаються відносно незмінними системоутворюючі інститути, а динаміка інших інституційних елементів сприяє створенню якісної фінансової архітектури.

The article proposes an institutional approach to the analysis of the development of the national economy financial architecture. New goals, needs, requirements of economic and financial behaviour are formed in the context of globalization, financialization, digitalization, Industry 4.0. In this regard, the research on modernization of the financial architecture of the national economy in the context of systematization and structuring of the changing financial space is relevant. It has been found that the development of the financial architecture of the national economy is associated, firstly, with the development of financial player organizations, which are endowed with appropriate functions, powers, and their relationship, which determines the design and model of the national financial system; and secondly, with the formation of the institutional environment as a set of rules, traditions, restrictions, incentives that create the basis (mechanisms) of the functioning of player organizations in order to maximize the benefits of economic agents, and ensure the interaction of player organizations to implement their functions. It is determined that the institutional development of financial architecture is a qualitative and quantitative, structural changes in the financial system as a whole and its components associated with the generation of institutional innovations, selection of effective institutions and their dissemination to reduce uncertainty, transaction costs, information asymmetry, moral hazard. The balance of financial architecture is justified as a state in which the strategic institutions remain relatively unchanged, and the dynamics of other institutional elements contributes to the creation of a quality financial system. This is ensured by the following points. Firstly, the stability of strategic institutions reduces uncertainty and saves transactional, organizational, transformation costs, and secondly, the dynamism of the "soft" elements of the institutional structure of the financial system contributes to its adaptability and, consequently, efficiency and optimality in a dynamic external environment. It is the institutional balance of the financial architecture that creates the conditions for the growth of the national economy, social progress, environmental stability, and institutional efficiency.