Правові та медичні аспекти проблеми посмертного донорства у репродуктивній медицині

Abstract

Здоров’я репродуктивної системи відображає не тільки генетичну життєздатність майбутнього покоління, але і стан здоров’я у цілому. Також воно пов’язане з численними правами людини, у тому числі з правом на життя, правом на свободу та особисту недоторканність, правом на охорону здоров’я, правом на освіту та з принципом рівності і забороною дискримінації. На державу натомість поклада-ються позитивні обов’язки для гарантування дотримання, захисту та реалізації репродуктивних прав. У статті наведені дані та проведений аналіз нормативно-правових документів та публікацій різних країн світу, їхній досвід стосовно правових та медичних аспектів проблеми посмертного донорства у репродуктивній медицині, представлено важливість цієї проблеми для України. Кожна людина має право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я. Будь-яка особа або пара мають право вирішувати, скільки дітей, коли і з яким інтервалом вони б хотіли мати, навіть якщо йдеться про постмортальну репродукцію. Саме тому необхідно звернути увагу на необхідність забезпечення прав військовослужбовців на біологічне батьківство (материнство), що є надзвичайно актуальним, особливо в умовах воєнного стану в Україні. Попри деякі дискусійні аспекти, що виникають у контексті постмортального донорства в Україні, обов’язком зако-нодавця є прийняття законів та створення таких правових норм, які можуть належним чином врегулювати визначе-ну сферу. При цьому слід ураховувати принцип пропорційності, завдяки якому можливо досягнути необхідного ба-лансу між особистою недоторканістю та повагою до тіла після смерті, з одного боку, та правом на сім’ю – з іншого. Слід розуміти, що досвід держав, які перебувають у стані війни, висвітлив нагальність постмортального донорства та позицію суспільства щодо його правової інтеграції на рівні з іншими сферами суспільних відносин, які піддаються регулюванню. Військова служба, ураховуючи щоденні ризики, безумовно, може поставити під загрозу фертильність, зокрема через травми сечостатевої системи, які можуть бути пов’язані з бойовими діями, гонадотоксичним впливом і розлукою з партнером. Крім цього, поза увагою залишається питання щодо розпорядження ооцитами на випадок смерті або оголошення померлою військовослужбовиці. Реалізація постмортального донорства у разі загибелі жінки-військовослужбовиці можлива виключно через сурогатне материнство. Однак чинне законодавство у цьому напрямку не регламентує можливості запліднення in vitro після смерті одного із подружжя та абсолютно «обходить» будь-які похідні питання, пов’язані із сурогатним материнством після смерті.

The reproductive system plays a crucial role in preserving the human race. The health of the reproductive system reflects not only the genetic viability of future generations but also overall health. It is also related to numerous human rights, including the right to life, liberty, personal integrity, health, education, and the principle of equality and non-discrimination. The state, on the other hand, has positive obligations to ensure the observance, protection, and implementation of reproductive rights. Everyone has the right to the highest attainable level of physical and mental health. Any individual or couple has the right to decide how many children to have, when to have them, and at what intervals, even if it involves postmortem reproduction. That is why it is necessary to pay attention to the need to ensure the rights of servicemen to biological paternity (motherhood), which is extremely important, especially in the context of martial law in Ukraine.Despite some controversial aspects arising in the context of postmortem donation in Ukraine, it is the duty of the legislator to adopt laws and create legal provisions that can properly regulate this area. In doing so, the principle of proportionality should be taken into account, which can help to achieve the necessary balance between personal integrity and respect for the body after death, on the one hand, and the right to family, on the other. It should be understood that the experience of states at war has highlighted the urgency of postmortem donation and the posi-tion of society on its legal integration along with other areas of social relations that are subject to regulation. Military service, given its daily risks, can certainly compromise fertility, particularly through genitourinary trauma that can be associated with combat, gonadotoxic exposure, and physical separation from a partner.In addition, the issue of disposing of oocytes in case of death or declaration of death of a servicewoman remains unaddressed. Implementation of postmortem donation in the event of the death of a female military service member is possible only through surrogate motherhood. However, the current legislation in this area does not regulate the possibility of in vitro fertilization af-ter the death of one of the spouses and completely “bypasses” any derivative issues related to surrogate motherhood after death.