Законні вимоги прокурора: зарубіжний досвід законодавчого закріплення

Abstract

У статті досліджено зарубіжний досвід законодавчого закріплення законних вимог прокурора визначено перспективи його запозичення в Україні. Наголошено, що законні вимоги прокурора спрямовані на захист прав і свобод громадян, а їхнє невиконання тягне за собою передбачену законодавством України відповідальність. Підкреслено, що запозичення ефективної моделі прокурорської діяльності може бути імплементоване Україною та сприятиме уніфікації законодавства для входження України до Європейського Союзу як рівноправної держави-учасниці. Підсумовано, що: а) законодавство про прокуратуру, як і назва та система таких органів можуть істотно відрізнятися, але сутність принципів і завдань прокуратури уніфікується, згідно з політикою Європейського Союзу; б) відсутність визначених у профільному законодавстві про прокуратуру вимог не означає їх автоматичної відсутності у законодавстві. Відповідні законні вимоги та інші інструменти прокурорського ре-агування уточнюються і доповнюються в національному законодавстві, залежно від завдань і функцій прокуратури у тій чи іншій державі; в) найбільш доцільним для прийняття Україною за основу є позитивний досвід пострадянських держав, які продемонстрували успішну реалізацію демократичних реформ (насамперед, держави Прибалтики – Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Естонська Республіка); г) на національному рівні доцільно конкретизувати й закріпити у окремій статті вимоги, що можуть бути висунуті прокурором в межах реалізації ним своїх повноважень. Зроблено висновок про те, що конкретизація у Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 законних вимог прокурора у перспективі може сприяти покращенню ефективності досудового розслідування, усуненню можливостей зловживань з боку працівників прокуратури та кращому захисту прав осіб до яких звернуто відповідні вимоги.

The article examines the foreign experience of legislative consolidation of the prosecutor’s legitimate requirements and identifies the prospects for its adoption in Ukraine. It is emphasized that the legal requirements of the prosecutor are aimed at protecting the rights and freedoms of citizens, and their failure to fulfill them entails liability under Ukrainian law. It is emphasized that the adoption of an effective model of prosecutorial activity can be implemented by Ukraine and will contribute to the unification of legislation for Ukraine’s accession to the EU as a member state. The author summarizes that: a) the legislation on prosecution, as well as the name and system of such bodies, may differ significantly, but the essence of the principles and tasks of the prosecution is unified in accordance with EU policy; b) the absence of requirements defined in the relevant legislation on prosecution does not mean their automatic absence in the legislation. Relevant legal requirements and other tools of prosecutorial response are specified and supplemented in national legislation, depending on the tasks and functions of the prosecution service in a particular state; c) the most appropriate for Ukraine to adopt as a basis is the positive experience of post-Soviet states that have demonstrated successful implementation of democratic reforms (primarily the Baltic states - Latvia, Lithuania, Estonia); d) at the national level, it is advisable to specify and enshrine in a separate article the requirements which may be made by the prosecutor within the framework of exercising his/her powers. The author concludes that specifying the legal requirements of the prosecutor in the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office” from 14.10.2014 may in the future contribute to improving the efficiency of pre-trial investigation, eliminating the possibility of abuse by prosecutors and better protecting the rights of persons to whom the relevant requirements are addressed.