Компетенція АСЕАН у сфері прав людини

Abstract

Стаття присвячена розгляду компетенції АСЕАН у сфері прав людини. Права людини є універсальними цінностями, узгодженими країнами світу. Основними опорами міжнародної системи просування та захисту прав людини є регіональні механізми захисту прав людини. Найвидатнішою субрегіональною організацією Азійсько-Тихоокеанського регіону з точки зору останніх подій у сфері прав людини є АСЕАН. АСЕАН - міжнародна міжурядова субрегіональна організація країн, розташованих в Південно-Східній Азії. Хартія АСЕАН закріпила права людини як основоположний принцип АСЕАН і створила механізм заохочення та захисту прав людини та основних свобод громадян АСЕАН. До загальних принципів, обов’язкових для держав-членів віднесено повагу до основних свобод, заохочення та захист прав людини та заохочення соціальної справедливості. На забезпечення реалізації положень Хартії в аспекті захисту прав людини у було створено Міжурядову комісію АСЕАН з прав людини, яка згодом ухвалила Декларацію прав людини АСЕАН. Але попри доволі значний прогрес в аспекті правого забезпечення компетенції АСЕАН у сфері прав людини, практичні проблеми існують до сьогодні. Зокрема, одним з проблемних питань, що й понині існує в рамках Асоціації, є забезпечення прав людини в регіоні. Адже керуючись принципом невтручання у внутрішні справи держав, АСЕАН не звертає уваги на події, пов’язані з порушенням прав людини на територіях своїх держав-членів. До того ж, АСЕ-АН не має судових органів для розгляду справ про порушення прав людини країнами-членами, як це мають європейські країни. Сама є комісія АСЕАН не має повноважень виносити обов’язкові рішення, розглядати справи чи проводити слідчі візити. Відсутність таких функцій та відсутність обов’язкових вимог щодо незалежності та досвіду членів AICHR призводять до дискусій. При цьому, найбільше критики зазнає положення, що стосується сфери повноважень для прийняття рішень лише шляхом консенсусу. Адже кожна держава може відхилити будь-яку критику своїх прав людини шляхом вето.

The article is devoted to consideration of the competence of ASEAN in the field of human rights. Human rights are universal values agreed by the countries of the world. The main pillars of the international system of promotion and protection of human rights are regional mechanisms for the protection of human rights. The most prominent subregional organization in the Asia-Pacific region in terms of recent human rights developments is ASEAN. ASEAN is an international intergovernmental subregional organization of countries located in Southeast Asia. The ASEAN Charter enshrined human rights as a fundamental principle of ASEAN and created a mechanism to promote and protect the human rights and fundamental freedoms of ASEAN citizens. Respect for fundamental freedoms, the promotion and protection of human rights, and the promotion of social justice are among the general principles binding on member states. To ensure the implementation of the provisions of the Charter in the aspect of human rights protection, the ASEAN Intergovernmental Commission on Human Rights was established, which later adopted the ASEAN Declaration of Human Rights. But despite quite significant progress in the aspect of legal support of ASEAN’s competence in the field of human rights, practical problems still exist today. In particular, one of the problematic issues that still exists within the Association is the provision of human rights in the region. After all, guided by the principle of non-interference in the internal affairs of states, ASEAN does not pay attention to events related to the violation of human rights in the territories of its member states. In addition, ASEAN does not have judicial bodies to consider cases of human rights violations by member countries, as European countries do. The ASEAN Commission itself does not have the authority to make binding decisions, consider cases or conduct investigative visits. The absence of such functions and the absence of mandatory requirements regarding the independence and experience of AICHR members lead to debate. At the same time, the provision concerning the scope of powers to make decisions only by consensus is subject to the most criticism. After all, every state can reject any criticism of its human rights by way of veto.