Нормативно-правове забезпечення галузі міжнародного ядерного права

Abstract

Між першою нормативно-правовою розробкою міжнародного ядерного права в 1957 році та сучасними досягненнями можна виділити три основні етапи формування цього процесу. Перший період розвитку міжнародного ядерного права відповідає періоду розвитку атомної енергії та гарантій її мирного використання всіма державами, які не володіють ядерною зброєю. Це подвійне призначення було юридично підтверджено створенням Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) у 1957 році та набранням чинності Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у 1970 році.Цей перший етап у розвитку міжнародного ядерного права був доповнений другим етапом зростання, спрямованим на підвищення колективної стійкості до небезпек ядерної енергії. Аварія на Три-Майл-Айленді в 1979 році та особливо Чорнобильська катастрофа в 1986 році викликали інтенсивну регуляторну діяльність, спрямовану на запобігання ядерним аваріям і кращому управлінню їх наслідками в міжнародному масштабі. Як наслідок, прийнято декілька міжнародних конвенцій у цій сфері: Конвенцію про оперативне оповіщення про ядерну аварію та Конвенцію про допомогу у разі ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації, Конвенцію про ядерну безпеку та Об’єднану конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами. На відміну від договорів про нерозповсю-дження ядерної зброї першого покоління, ці норми не порушують суттєвого суверенітету країн-учасниць. Після злиття обов’язкових положень і гнучкого законодавства була створена кооперативна система для гнучкого та децентралізованого управління ядерною діяльністю в міжнарод-ному масштабі. Третій етап розвитку міжнародного ядерного права, у якому ми наразі перебуваємо, характеризується як негативними, так і позитивними елементами. Негативна сторона полягає в тому, що існують проблеми, які впливають на ефективність норм міжнародного ядерного права. Найбільш тривожним питанням у цій сфері є незалежність регулю-ючих органів ядерної енергетики в кількох країнах, хоча це регулюється статтею 8 Конвенції з ядерної безпеки та статтею 20 Об’єднаної конвенції з ядерної безпеки.

Between the first regulatory and legal development of international nuclear law in 1957 and modern achievements, three main stages of this process can be distinguished.The first period of development of international nuclear law corresponds to the period of development of nuclear energy and guarantees of its peaceful use by all non-nuclear weapon states. This dual purpose was legally confirmed by the establishment of the International Atomic Energy Agency (IAEA) in 1957 and the entry into force of the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons (NPT) in 1970.The first stage in the development of international nuclear law was complemented by a second growth phase aimed at increasing collective resilience to the dangers of nuclear energy. The Three Mile Island accident in 1979 and especially the Chernobyl disaster in 1986 triggered intense regulatory activity aimed at preventing nuclear accidents and better managing their consequences on an international scale.As a result, several international conventions have been adopted in this area: The Convention on Early Notification of a Nuclear Accident and the Convention on Assistance in the Case of a Nuclear Accident or Radiological Emergency, the Convention on Nuclear Safety and the Joint Convention on the Safety of Spent Fuel Management and on the Safety of Radioactive Waste Management.Unlike the first-generation nuclear nonpro-liferation treaties, these norms do not violate the essential sovereignty of the states parties. By merging binding provisions and flexible legislation, a cooperative system was created for flexible and decentralized management of nuclear activities on an international scale. The third stage of the development of inter-national nuclear law, in which we are currently located, is characterized by both negative and positive elements.On the negative side, there are problems that affect the effectiveness of international nuclear law. The most alarming issue in this area is the independence of nuclear regulatory authorities in several countries, although it is regulated by Article 8 of the Convention on Nuclear Safety and Article 20 of the Joint Convention on Nuclear Safety.