Надвиросткові переломи плечової кістки у дітей та підлітків: сучасні погляди на діагностику та лікування

Abstract

Переломи дистального епіметафізу плечової кістки у дітей та підлітків є однією з найпоширеніших травм, які складають від 16 до 50% серед переломів кісток в цілому та 50–80% від усіх внутрішньосуглобових пошкоджень верхньої кінцівки. Серед пошко- джень даної локалізації превалюють надвиросткові (3–18%) та черезвиросткові переломи (57,5–70%) переважно у дітей віком від 5 до 9 років. Незадовільні результати лікування складають від 6,67% до 18,2%. Мета дослідження: визначити сучасні принципи лікування над- та черезвиросткових переломів у дітей та підлітків, проблемні питання та перспективні шляхи їх вирішення. Матеріал і методи дослідження. Проведено аналіз літературних джерел використовуючи бази даних Pubmed, Up-to-date, Scopus, Web of Science, MedLine, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health ,за пошуком: над- та черезвиросткові переломи у дітей та підлітків, діагностика та лікування. Результати дослідження та їх обговорення. При надвиросткових переломах найбільш характерними є нервово-судинні ускладнення (пошкодження плечової артерії, серединного або променевого нервів), які частіше виникають при переломах Gartland III. Відносна частота ушкодження нервів після надвиросткових переломів плечової кістки складає 12–20%, серед яких 2–6,5% ятрогенного походження, яке виникає під час закритої репозиції та черезшкірної фіксації. Судинні ураження, повʼязані з переломами дистального метаепіфізу плечової кістки зустрічаються в 3,2–14,3%. Важливим дискусійним питанням є способи фіксації відламків після закритої та відкритої репозиції. На сьогоднішній день існують дві найпоширеніші конфігурації щодо фіксації надвиросткових переломів у дітей та підлітків: конструкція з перехрещеними шпицями (найбільш вживана) та конструкція з використанням 2 або 3 латеральних шпиць з їх дивергенцією у коронарній площині. Висновки. 1. Надвиросткові переломи є одним з найчастіших пошкоджень дистального кінця плечової кістки, частіше зустрічаються у хлопчиків віком від 4 до 9 років (58,3% випадків). Вагома частка судинно-нервових ускладнень при даних переломах на фоні особливостей дітей та підлітків в плані оцінки суб’єктивних відчуттів, потребує цілеспрямованого дослі- дження при первинному огляді. 2. Поглиблення знань шляхом анатомо-біомеханічних досліджень характеристик конструкцій з пере- хрещеними та коронарними застосуванням фіксуючих елементів дозволить удосконалити існуючі та стануть підгрунтям для розробки новітніх засобів фіксації, що суттєво поліпшить результати лікування надвиросткових переломів у дітей та підлітків.

Fractures of the distal epimetaphysis of the humerus in children and adolescents are one of the most common injuries, accounting for 16 to 50% of bone fractures in general and 50–80% of all intra-articular injuries of the upper extremity. Among the injuries of this location, supracondylar (3–18%) and interspinous fractures (57.5–70%) prevail, mainly in children aged 5 to 9 years. Unsatisfactory treatment results range from 6.67% to 18.2%. The purpose of the study: to determine the modern principles of treatment of supra- and transdiscal fractures in children and adolescents, problematic issues and promising ways to solve them. Material and Methods. The literature was analysed using the Pubmed, Up-to-date, Scopus, Web of Science, MedLine, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health databases using the search terms: supra- and transdigital fractures in children and adolescents, diagnosis and treatment. Results and their discussion. In supracondylar fractures, the most common are neurovascular complications (damage to the brachial artery, median or radial nerves), which are more common in Gartland III fractures. The relative incidence of nerve damage after supracondylar humerus fractures is 12–20%, including 2–6.5% of iatrogenic origin, which occurs during closed reduction and percutaneous fixation. Vascular lesions associated with fractures of the distal metaepiphysis of the humerus occur in 3.2–14.3%. An important debatable issue is the methods of fixation of fragments after closed and open reduction. To date, there are two most common configurations for fixation of supracondylar fractures in children and adolescents: a crossed pinning design (the most common) and a design using 2 or 3 lateral pins with their divergence in the coronal plane. Conclusions. 1. Supracondylar fractures are one of the most common injuries of the distal end of the humerus, more common in boys aged 4 to 9 years (58.3% of cases). A significant proportion of neurovascular complications in these fractures against the background of the peculiarities of children and adolescents in terms of subjective sensations requires a targeted study during the initial examination. 2. Deepening of knowledge through anatomical and biomechanical studies of the characteristics of structures with crossed and coronal use of fixation elements will improve the existing ones and will become the basis for the development of new fixation devices, which will significantly improve the results of treatment of supracondylar fractures in children and adolescents.