Морально-етична проблематика та міфологічні образи в науково-фантастичному романі Валентина Чемериса «Приречені на щастя».

Abstract

У статті проаналізовано твір Валентина Чемериса «Приречені на щастя. Фантастичний роман про Адама і Єву та про їхню любов». Уже в самій назві закладена концептуальна метафора, яка відсилає читача до історії Адама та Єви в Едемському саду, однак дія твору розгортається не в потенційно можливому минулому, а в майбутньому. Мета статті – проаналізувати морально-етичну проблематику та міфологічні образи науково-фантастичного роману В. Чемериса «Приречені на щастя»; осмислити зв'язок сюжету з апокрифічною легендою про Адама та Єву, символізм образів змії, тотема, мотиви спокуси та відчуження від суспільства; виявити специфіку теми кохання та становлення Адама та Єви як культурних героїв; з’ясувати особливості фантастичного компоненту у творі. Письменник об’єднав у канві роману ряд цікавих тем: гіпотези про походження цивілізацій на Землі, апокрифічні легенди про перших людей, фантастичні моделі життя людства у ХХІІ столітті, оповіді про міжзоряні подорожі, колонізацію планет, зустріч з інопланетянами. У романі «Приречені на щастя» художньо змодельовано історію кохання сучасних Адама та Єви, які внаслідок космічної подорожі перемістилися на безлюдну планету й опинилися у ситуації відчуження від земного суспільства. Вони позбулися благ цивілізації, але знайшли себе справжніх, здатних любити, долати різноманітні виклики та небезпеки. Імена героїв мають символічне значення, оскільки відразу відсилають читача до старозавітної легенди про Адама та Єву. Однак спільних рис з біблійним текстом у романі практично нема. Планета Леонія є художньо переосмисленим Валентином Чемерисом образом раю. Це не старозавітній рай, оскільки тут є небезпеки, хижаки та природні катаклізми. Але природа обдаровує героїв усім необхідним для життя, і вони, спираючись на свій цивілізаційний досвід, пристосовуються до нових умов, постійно змушені боротися з труднощами; у старозавітній легенді такого мотиву нема. У просторі Леонії переплелися добро і зло, радість та сум, і перші люди на ній не наділені безсмертям. В. Чемерис вдався до художнього експерименту: запропонував читачеві художню модель зародження розумного життя на планеті внаслідок втручання істот-чужинців (у їх ролі тут виступають земляни). Водночас попри фантастичний компонент (міжзоряна подорож, контакт з інопланетянами) на першому місці в романі постає морально-етична проблематика (самопізнання, любов чоловіка і жінки, любов до дітей, дбайливе ставлення до природи). Мотив покарання Богом людей за переступ у романі відсутній, після смерті Адама Єва з сином залишаються жити у псевдораю самі, оскільки героїня не піддалася спокусі персоніфікованого зла, не захотіла отримати за чоловіка копію Адама, відмовилася від можливості зцілитися від негативних емоцій та травматичних спогадів, як це їй запропонувала Золотокоса – представниця цивілізації Великого Кільця Змії. Інопланетянку можна розглядати як alter-ego Єви або ж як темне божество (апокрифічний змій), яке спокушає героїню ілюзією щастя, спокою, любові. Важливу роль для розкриття психології Єви виконують сновидіння: спочатку це компенсаторна функція (їй сняться Земля, батьки, рідні та чужі люди, яких бракує на пустій планеті; вона говорить своєму колишньому чоловікові те, що не змогла / не встигла сказати), а згодом – пророча (чорний вогонь, чорні кульбаби та невідомий голос віщують смерть Адама). В. Чемерис руйнує у романі «Приречені на щастя» гендерні стереотипи і показує, що тендітна жінка (яка на початку роману емоційно нестабільна, примхлива, зневірена) згодом так само, як сильний чоловік, здатна займатися полюванням, оберігати свою дитину від небезпек. Після смерті Адама Єва перебирає на себе його обов’язки. Важливими міфологічними образами роману є змій (об’єктивується в образі Золотокосої та інопланетян з Великого Кільця Змії), стовп-тотем, Чорний привид.