Метафізичний дискурс пам’яті в українській новелістиці кінця ХХ – початку ХХІ століть.

Abstract

У статті досліджено метафізичний дискурс пам’яті в українській новелістиці кінця ХХ – початку ХХІ століть, простежено поетику художніх образів, які є маркерами пам’яті ліричного суб’єкта. З’ясовано, що феномен пам’яті актуалізує онтологічні пласти художнього твору. Пам’ять у новелі функціонує в одній площині з іншими станами людської психіки (свідомим/несвідомим, уявою, фантазуванням тощо), які становлять метафізичний аспект людського «Я». У новелі Ніни Бічуї «Камінний господар» спогади мають сенс травматичної події і є виявом посттоталітарної пам’яті. Спогади не лише формують композицію новели, а й виконують онтологічну функцію: вони містять національну історію й водночас творять авторський міф, у якому відбувається самоідентифікація ліричного суб’єкта. У ліричній новелі «Спогад про Грузію» Н. Бічуя відображає сакральний аспект пам’яті, свої філософські роздуми. Осмислення пам’яті як способу формування і збереження власної ідентичності, утвердження персональних моральних чеснот відображає Сергій Степа в новелі «Не суть». Спогади творять настроєве тло новели: вони про різні локації (церква, будинок, станція), певні звички діда, побутові речі й важливі життєві принципи, урочисті і трагічні події в родині, уривки розмов. Осмислити через пам’ять власне буття, духовний абсолют, пізнати себе, свій життєвий рух і простір прагне ліричний суб’єкт Василя Ґабора (новели «Втрата сутності», «Драбина до небес»). Сутність буття, творчості осмислює крізь категорію пам’яті Андрій Содомора у збірці малої прози «Пам’ять речей». Пам’ять у творах письменника є духовним феноменом, що робить багатогранний світ цілісним, адже крізь призму пам’яті зникає межа між об’єктивним і суб’єктивним, минулим і сучасним, уявним і реальним. Звичайні на перший погляд речі викликають спогади, асоціації, уривки із художніх творів, які становлять буття ліричного суб’єкта Андрія Содомори. Метафізичний дискурс спонукає розглядати пам’ять в українській новелістиці кінця ХХ – початку ХХІ століть як одну з форм авторського міфу, де звичні речі і події містять глибокий символічний сенс.

The article deals with the metaphysical discourse of memory in Ukrainian short story genre at the end of XXth – beginning of XXIst centuries, and traces the artistic images as the markers of memory of the lyrical subject. It was found that the phenomenon of memory actualizes the ontological aspect of an artistic work. Memory should be considered in the short stories at the same aspect as the other states of the human psyche (conscious/unconscious, imagination, fantasizing, etc.), that constitute the metaphysical aspect of the human self. In Nina Bichuia’s short story “Kaminnii hist” (“The Stone Master”), memories represent a traumatic event and are post-totalitarian memory. Memories make up the composition and perform an ontological function of the short story. They contain national history and create an author’s myth that shows self-identification of the lyrical subject. In the lyrical short story “Spohad pro Gruziyu” (“Memory of Georgia”) Nina Bichuia reflects the sacred aspect of memory. Serhii Stepa reflects memory as a way of forming and preserving one’s own identity, the affirmation of personal moral virtues (the short story “Ne sut” (“Not the Essence”)). The lyrical subject of Vasyl Gabor (the short stories “Vtrata sutnosty” (“Loss of Essence”), “Drabyna do nebes” (“Stairway to Heaven”) seeks to understand through memory his own being, the spiritual absolute. The essence of existence and art is understood through the category of memory by Andrii Sodomora in his collection of short stories “Pamiat rechey” (“Memory of Things”). Things in the author’s works contain some kind of mystery and inner meaning. A. Sodomora searches for this hidden meaning in the external world, in phrases and poetry. These markers of the memory of the lyrical subject have been analyzed in the article. The memory in the short stories by A. Sodomora also connected with the childhood of the lyrical subject. Memory in the writer’s works is a spiritual phenomenon that erases the boundaries between objective and subjective, past and present, imaginary and real world. The metaphysical discourse of memory in the Ukrainian short story genre at the end of XXth – beginning of XXIst centuries enables us to consider memory as the author’s myth.