Пам’ять як семіотичний засіб формування загальнолюдських прав та історико-національної правової політики держави

Abstract

Позиціонується думка, що пам’ять є тим феноменом, який дає можливість закріпити, зберегти, а надалі – відтворювати минулий досвід людства та повторного застосовувати його в життєдіяльності людини. Авторка демонструє суспільно значущі види пам’яті: історичну пам’ять, яка зберігає історичну правду і навіть проєктує історичну необхідність; соціальну пам’ять, яка позначує цінності, уявлення, світоглядні установки і настанови соціальних груп як певний символічний капітал; культурну пам’ять, що передбачає так звану «комунікативну традицію» поколінь; філософське поняття пам’яті, в якому відтворені процеси мислення, пізнання й духовна сутність людини. На цій основі пропонується розглянути пам’ять як семіотичний засіб, за допомогою якого формується право як таке та загальні права людини, а також історична спадщина нації та, відповідно, національна політика держави. Зокрема, йдеться про важливість використання психологічного методу запам’ятовування у створенні права в результаті мисленнєвої діяльності людини та розуміння його впливу на правосвідомість і правову поведінку; про демонстрацію впливовості соціокультурних знаків та їх здатності забезпечувати своєрідну психологічну тяглість історії народу; про доведення, що норми поведінки (зокрема право) народжуються у психіці людини, є результатом її психічної діяльності, а відповідно, формують зміст, сутність, значення загальнодержавної правової політики з відтворенням певних сигналів, знаків, кодів, повідомлень, призначених для передавання, обробки й зберігання (запам’ятовування) різної інформації народу та нації. Тобто обґрунтовується позиція, що правові знаки (архетипи, універсалії, символи та інші семіотичні елементи) покликані зберігати національну особливість і самобутність правової культури, формувати правові традиції як підґрунтя правової політики держави.

Remembering is positioned as a phenomenon that makes it possible to consolidate, preserve, and in the future – to reproduce the past experience of humanity and its repeated application in human life. The author demonstrates socially significant types of memory: historical memory, which preserves historical truth and even projects a historical need; social memory, which marks the values, findings, worldview institutions and guidelines of a social group as a certain symbolic capital; cultural memory, which includes the so-called “communicative tradition” of generations; the philosophical concept of memory, in which the processes of thinking, cognition and the spiritual essence of a person are reproduced. On this basis, it is proposed to develop memory as a semiotic device through which law as such and general human rights are formed, as well as the historical heritage of the nation and, accordingly, the nation-state. thus, it is about the importance of using the psychological method of memorization in the creation of law as a result of human thinking and understanding its impact on legal awareness and legal behavior; about demonstrating the influence of socio-cultural features and their ability to provide their own psychological strength of the history of the people; on proving that norms of behavior (in particular, rights) are born in the psyche of a person, are the result of his mental activity, and, accordingly, form the content, essence, meaning of the national legal policy with the reproduction of certain signals, signs, codes, messages intended for transmission, processing and storage (memorization) of various information of the people and the nation. That is, the position is substantiated that legal signs (archetypes, universals, symbols and other semiotic elements) are designed to preserve the national peculiarity and originality of legal culture, to form legal traditions as the basis of the legal policy of the state.