Графічна мовна гра у постмодерністському художньому тексті

Abstract

Наукову розвідку присвячено дослідженню функціональної природи графічної мовної гри в сучасному англомовному постмодерністському художньому тексті у дискурсивному ключі. Виявлено, що у постмодерністському художньому тексті графічна мовна гра реалізується через сукупність відповідних графічних мовностилістичних засобів та композиційно-стилістичних прийомів. У цьому зв’язку актуальним видається вивчення функціональної природи різноманітних графічних засобів, що взаємодіючи між собою створюють графічну мовну гру, а відтак і надмірну графічну неоднорідність постмодерністського художнього тексту, що призводить до синергетичної напруги чи когнітивного дисонансу. Метою статті є виявлення функціональних типів графічної мовної гри у сучасному англомовному постмодерністському художньому тексті. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: окреслити основні напрями дослідження мовної гри на різних етапах її становлення та виявити її ключові ознаки; визначити функціональні типи графічної мовної гри у сучасному постмодерністському художньому тексті. У генезисі мовної гри виділено два періоди: допостмодерністський, упродовж якого мовну гру розглядають лише як різновид мовного жарту (каламбур, парономазія, пародія, переспів, парадокс), та постмодерністський, коли мовну гру трактують і як лінгвістичну розвагу, і як прийом організації тексту. Доведено, що за таких умов функціональний спектр мовної гри у постмодерністському художньому тексті розширився – від традиційно розважальної до трансформаційно-оповідної та трансформаційно-жанрової. Застосування методу семіотичного декодування візуальної інформації під час інтерпретації постмодерністських художніх текстів уможливив: а) виявлення їхньої візуальної неоднорідності; б) виокремлення мультимодальної графічної форми постмодерністського художнього тексту; в) визначення функціональних типів графічної мовної гри, а саме: графемної, фрагментарної та дискурсивної. Доведено, що графемна графічна мовна гра розважає читача, беруть участь у створенні постмодерністського пастишу емоцій. Фрагментарна графічна мовна гра слугує важелем перемикання оповіді. У статті також показано, що дискурсивна графічна мовна гра завдяки випадковим елементам пагінації розділів, (без розділових знаків), різний поліграфічний шрифт, засиллю різних графічних засобів, веде до створення мільтимодальної графічної форми та ефекту мультимедійності в цілому.

The article is devoted to the study of the functional nature of graphic language play in a modern English postmodern fiction text in a discursive manner. It has been found that in a postmodern literary text graphic language play is realised through a set of appropriate graphic linguistic and stylistic means and compositional and stylistic techniques. In this regard, it seems relevant to study the functional nature of various graphic means that interact with each other to create a graphic language play and, consequently, excessive graphic heterogeneity of the postmodern literary text, which leads to synergistic tension or cognitive dissonance. The aim of the article is to identify the functional types of graphic language play in a modern English postmodern fiction text. This goal involves solving the following tasks: to outline the main directions of the study of language play at different stages of its formation and to identify its key features; to determine the functional types of graphic language play in a modern postmodern literary text. In the genesis of language play, two periods are distinguished: pre-postmodern, during which language play is considered only as a kind of language joke (pun, paronomasia, parody, paraphrase, paradox), and postmodern, when language play is interpreted both as linguistic entertainment and as a technique of text organisation. It is proved that under such conditions, the functional spectrum of language play in a postmodern literary text has expanded – from traditionally entertaining to transformational-narrative and transformational-genre. The application of the method of semiotic decoding of visual information in the interpretation of postmodern literary texts made it possible to: a) identify their visual heterogeneity; b) distinguish the multimodal graphic form of the postmodern literary text; c) define the functional types of graphic language play, namely: grapheme, fragmentary and discursive. It is proved that graphemic graphic language play entertains the reader, participating in the creation of a postmodern pastiche of emotions. The fragmentary graphic language game serves as a lever for switching the narrative. The article also shows that the discursive graphic language game, thanks to random elements of section pagination (without punctuation marks), different printing fonts, and the dominance of various graphic means, leads to the creation of a multimodal graphic form and the effect of multimedia in general.