Мотиви іранської інтервеції в громадянську війну в Сирії: безпековий вимір

Abstract

Сирійська громадянська війна, що розпочалася в 2011 році, характеризується надзвичайно високим рівнем інтернаціоналізації. Країна опинилася у центрі уваги різноманітних акторів регіональної та світової політики. Іран разом із Росією став найбільш впливовим зовнішнім гравцем у сирійському конфлікті. Іранська інтервенція забезпечила виживання режиму Асада та його перемогу у війні. Проте перемога Ірану в Сирії виявилася занадто дорогою. У Сирії Іран зазнав найбільших людських втрат після закінчення ірано-іракської війни (1980–1988 рр.) і величезних фінансових витрат. У цій статті проаналізовано мотиви втручання Ірану у громадянську війну в Сирії. Теоретико-методологічними засадами дослідження були обрані неореалістичний підхід та теорія балансу загроз Стефана М. Уолта. Автор стверджує, що головним мотивом іранського керівництва було прагнення усунути загрози національній безпеці, які походять від різноманітних світових і регіональних акторів і гравців у сирійському конфлікті (Ісламської держави та інших радикальних сунітських угруповань, США, Ізраїлю, Саудівської Аравії та інших монархій Перської затоки, Туреччини та курдських опозиційних груп). Крім того, воно прагнуло підтримати регіональний вплив Ірану та регіональний баланс сил. На думку іранських політиків, національну безпеку можна визначити у двох напрямах. З одного боку, це стосується нейтралізації елементів, які становлять загрозу безпеці країни, таких як присутність ворога поблизу її національних кордонів. З іншого боку, це тягне за собою підтримку головних стовпів регіонального впливу Ірану. Інакше кажучи, чим сильніші та стійкіші ці стовпи, тим більша здатність Ірану відвертати загрози з боку регіональних і світових держав. Відповідно до такого бачення Сирія, Ірак і Ліван є частиною сфери національної безпеки Ірану, а звідси загрози їхній безпеці розглядаються як загрози національній безпеці Ірану. Незважаючи на виживання режиму Асада та його перемогу у війні, втручання Ірану в Сирії буде тривати, оскільки загрози його національній безпеці та регіональному впливу не були повністю ліквідовані.

Syrian civil war that started in 2011 is characterized by an extremely high degree of internationalization. The country has become the focus for the different actors in the regional and world politics. Iran, alongside Russia, has emerged as the most influential external player in Syrian conflict. Iranian intervention has ensured the survival of the Assad regime and its victory in the war. But Iran’s efforts in Syria have led to an excessively costly victory. In the Syrian conflict, Iran has suffered the greatest human losses since the end of the Iran-Iraq war (1980–1988) and incurred enormous financial costs. This article analyzes the motives of the Iranian intervention in the civil war in Syria. The neorealist approach and Stephan M. Walt’s balance of threat theory have been chosen as a theoretical and methodological framework of this study. The author argues that the main motive of the Iranian leadership was the desire to eliminate threats to national security, which come from the different world and regional actors and players in Syrian conflict (Islamic State and other radical Sunni groups, USA, Israel, Saudi Arabia and other Gulf monarchies, Turkey and Kurdish opposition groups). In addition, it sought to maintain Iran’s regional influence and regional balance of power. In the view of the Iranian policymakers, national security can be defined in two ways. On the one hand, it refers to preventing elements that pose a threat to the country’s security, such as enemy presence near its national borders. On the other hand, it entails maintaining the pillars of Iran’s regional influence. In other words, the stronger and more resilient these pillars are, the more Iran is capable of averting bigger threats from both regional and world powers. According to this vision, Syria, Iraq, and Lebanon are part of Iran’s national security sphere, and threats to their security are viewed as threats to Iran’s security. Notwithstanding the Assad regime’s survival and victory in the war, Iran’s interference in Syria will continue, because threats to its national security and regional influence have not been completely eliminated.