Популізм як прояв кризи демократії у сучасному науковому дискурсі

Abstract

Статтю присвячено аналізу основних концептуальних підходів, що стосуються співвідношення демократії та популізму. Виходячи з того, що популізм визначений як одна із глобальних небезпек сучасності, з’ясовується, наскільки теоретичні розробки обґрунтовують реальність і токсичність його загроз для подальшого розвитку демократії. Акцентовано, що практично всіма дослідниками демократії як суспільно-політичної системи відзначається її природна недосконалість. Суперечності демократії закладені в її основоположних принципах. Відмічено, що науковці насамперед відзначають змішаний характер демократії, й у суперечливій взаємодії прямої і представницької демократії відкривається поле для паразитування популізму, який апелює до прямого народовладдя. Виявлено, що хоча переважна більшість дослідників переконані в тому, що популізм є виявом кризи демократичного розвитку, все ж існує обґрунтована думка, що він виростає з природних її особливостей. Зазначається, що нині в науковому дискурсі особлива увага приділяється аналізу суперечностей демократії в постіндустріальну епоху, які створюють сприятливіші умови для актуалізації популізму не лише в перехідних суспільствах, а й у країнах сталого розвитку. Окрім інституційних суперечностей демократії, дослідники розглядають і її політико-культурні суперечності (Н. Боббіо, Ф. Фукуяма), на яких популізм вибудовує свою риторику та ідеологію. Відмічається, що досить аргументованим у наукових публікаціях є твердження про корисність присутності популізму в демократії як адаптивного фактору в процесі її трансформації. Функціональність демократії забезпечується, таким чином, ефективністю й адекватністю її корегування, спрямованість якого часто визначається в тому числі й популізмом та постійним теоретичним аналізом демократії як системи, що постійно змінюється й розвивається.

The article is devoted to the analysis of the basic conceptual approaches concerning the relation between democracy and populism. Considering that populism has been identified as one of the modern global dangers, it becomes clear how much theoretical developments justify the reality and toxicity of its threats to the further development of democracy. It is emphasized that practically all researchers of the democracy as a socio-political system marked its natural imperfection. The contradictions of democracy are rooted in its fundamental principles. It is noted that scientists first of all point to the mixed nature of democracy and the fact that a field for parasitism of populism that appeals to direct democracy opens in the contradictory interaction of the direct and representative democracy. It is revealed that although the vast majority of researchers are convinced that populism is a manifestation of the crisis of democratic development, there is still a reasonable opinion that populism is growing out of the natural features of the democracy itself. It is noted that the scientific discourse now pays particular attention to the analysis of the contradictions of democracy in the post-industrial era, which create more favorable conditions for the actualization of populism not only in transitional societies, but also in the countries of the sustainable development. In addition to the institutional, researchers also examine political and cultural contradictions of democracy (N. Bobbio, F. Fukuyama), on which populism builds its rhetoric and ideology. It is noted that the argument about the presence of populism in democracy as an adaptive factor in the process of its transformation is sufficiently substantiated in a scientific publications. Thus, the functionality of democracy is ensured by the effectiveness and adequacy of its correction, the focus of which is often defined including populism and constant theoretical analysis of democracy as a constantly changing and evolving system.