Serbia’s balancing act between the EU and Russia: opportunities and threats

Abstract

The article analyses Serbia’s bilateral relations with the European Union (EU) and Russia and their mutual compatibility. As a candidate country negotiating membership since 2014, Serbia is supposed to align its foreign policy with the EU Common Foreign and Security Policy (CFSP), including the endorsement of statements condemning Russia’s violation of international law against Ukraine, and the introduction of sanctions against Russia. Serbia has hitherto not aligned with a single Russia-related EU statement and has repeatedly emphasised that it will not impose sanctions on Russia, for which it is regularly criticised by Brussels. Instead, Serbia has developed the relations of strategic partnership with Russia, which it considers to be compatible with its EU membership aspirations. The study finds that the strategic partnership between Serbia and Russia is primarily of (geo-)political nature. On the one hand, Serbia is mostly interested in Russia as a dedicated supporter over the Kosovo issue which is capable of obstructing Kosovo’s international recognition thanks to its permanent seat on the United Nations Security Council and in other international structures. On the other hand, one of Russia’s primary objectives in foreign policy is containing NATO’s expansion in Europe, and Serbia, having adopted military neutrality in 2007 and remaining the only country in the Western Balkans that does not aspire to join NATO, appears to be the best suited partner to pursue this goal. The article concludes that as Serbia is harvestіng benefits from both the EU and Russia it has to be mindful of the potential threats that Russia may pose in the process of the normalisation of relations between Serbia Kosovo. Over the last decade, Russia has secured a comfortable dominance in Serbia’s media sphere and can easily use this asset to undermine the legitimacy of the Serbian authorities and fuel political turmoil in case, for instance, it is not pleased with the compromise reached between Belgrade and Pristina. Being a non-consolidated democracy, Serbia may lack resilience to withstand Russia’s subversive measures, which may equally include the use of far-right movements and of Russialinked NGOs across Serbia.

У статті проаналізовано двосторонні відносини Сербії з Європейським Союзом (ЄС) та Росією, а також їхню взаємну сумісність. Будучи країною-кандидатом, що проводить переговори щодо членства в ЄС від 2014 р., Сербія повинна узгодити свою зовнішню політику із спільною зовнішньою та безпековою політикою (СЗБП) ЄС, включаючи підтримку заяв, що засуджують порушення міжнародного права Росією проти України та введення санкцій проти Росії. До цього часу Сербія не підтримала жодну із заяв ЄС щодо Росії та неодноразово наголошувала на тому, що вона не введе санкцій проти Росії, за що її регулярно критикує Брюссель. Натомість Сербія розвинула відносини на рівні стратегічного партнерства з Росією та вважає, що вони сумісні з її прагненнями щодо членства в ЄС. Дослідження доводить, що стратегічне партнерство між Сербією та Росією за своєю сутністю є насамперед (гео-)політичним. З одного боку, Сербія здебільшого зацікавлена в Росії як у надійному союзнику в питанні Косова, який має змогу перешкодити міжнародному визнанню Косова завдяки постійному членству в Раді Безпеки ООН та інших міжнародних структурах. З іншого боку, однією з основних прерогатив зовнішньої політики Росії є обмеження експансії НАТО в Європі, а Сербія, проголосивши військовий нейтралітет у 2007 р. та залишаючись єдиною країною на Західних Балкан, яка не прагне членства в НАТО, є найкращим партнером для досягнення цієї мети. Як висновок зазначається, що в той час, як Сербія збирає вигоди одночасно від відносин з ЄС та Росією, вона повинна зважати на потенційні загрози, які може нести Росія у процесі нормалізації відносин між Сербією та Косово. Протягом останнього десятиліття Росія забезпечила собі комфортне панування в медіапросторі Сербії та може з легкістю використати цей ресурс задля підриву легітимності сербської влади та розпалювання політичної нестабільності у випадку, наприклад, незадоволення компромісом, який досягнуть Белград та Приштина. Як неконсолідованій демократії Сербії може не вистачити стійкості, щоб протистояти підривним заходам Росії, які можуть також включати використання крайніх правих рухів і неурядових організацій, пов’язаних із Росією, на території Сербії.