Уроки Шрі-Ланки для України: деокупація, реінтеграція та розбудова миру

Abstract

Автор аналізує процеси деокупації, реінтеграції та розбудови миру, що відбувалися у Шрі-Ланці після завершення громадянської війни у 2009 році, та зважує варіанти реалізації ланкійського досвіду в Україні. Метою цього дослідження є виявлення специфіки саме ланкійської стратегії розбудови миру, її особливостей і факторів ефективності, із наступним визначенням можливостей застосування стратегії та окремих її елементів у процесі реінтеграції нині окупованих українських територій. Застосувавши історичні, аналітичні і компаративні методи, автор робить висновок про те, що не всі засоби деокупації та реінтеграції територій, що мали успіх у кейсі Шрі-Ланки, можуть бути настільки ж ефективними в сучасних українських реаліях. В результаті дослідження визначено, що основним фактором ефективності ланкійської моделі розбудови миру стала наявність суспільного консенсусу щодо пріоритету цілісності держави і засобів для відновлення суверенітету над усією її територією. Серед інших факторів, які сприяли успіху мирних процесів у цій країні, уваги українських політологів та дослідників потребують і такі, як позбавлення терористів джерел фінансування і можливості накопичення грошей, ліквідація терористичних угруповань на деокупованих територіях, а також тісна співпраця уряду із міжнародними організаціями задля розбудови миру і постконфліктного примирення. Проведений аналіз та проєкція використаних стратегій на український політичний простір дозволили дійти висновку, що ефективність розбудови миру на деокупованих та реінтегрованих територіях залежить від вдалої реституції, вкорінення та поширення українських культурно-ціннісних домінант, українізацію інформаційно-культурного простору та освітньо-виховної системи.

The author analyzes the processes of de-occupation, reintegration and peacebuilding that took place in Sri Lanka after the end of the civil war in 2009, and weighs the options for implementing the Sri Lankan experience in Ukraine. The purpose of this study is to identify the specifics of the Sri Lankan peacebuilding strategy, its features and factors of effectiveness, followed by identifying opportunities for the strategy and its individual elements in the reintegration of the currently occupied Ukrainian territories.

Using historical, analytical and comparative methods, the author concludes that not all means of de-occupation and reintegration of territories that have succeeded in the case of Sri Lanka can be just as effective in modern Ukrainian realities. The study found that the main factor in the effectiveness of the Sri Lankan model of peacebuilding was the presence of public consensus on the priority of the integrity of the state and the means to restore sovereignty over its entire territory. Other factors that have contributed to the success of peace processes in the country require the attention of Ukrainian political scientists and researchers, such as the deprivation of terrorists of sources of funding and opportunities to accumulate money, the elimination of terrorist groups in the occupied territories, and the government's close cooperation with international organizations and post-conflict reconciliation. The analysis and projection of the strategies used on the Ukrainian political space allowed us to conclude that the effectiveness of peace building in de-occupied and reintegrated territories depends on successful restitution, rooting and spreading of Ukrainian cultural values, Ukrainianization of information and cultural space and educational system.