Екологія ігор та колабораційне управління: особливості методології

Abstract

У статті розглядається процес формування та структурні елементи інститутів колаборації через компаративний аналіз методології екології ігор (ЕС) та інституціонального раціонального вибору (ІБКС). Зокрема, структура екології ігор корелює з міжсекторальною та динамічною природою колаборації, що дозволяє адаптувати її як відповідний теоретичний інструментарій до колабораційного процесу. Якщо концепція ЇКС передбачає позитивний вплив спільних інститутів на фінальні результати, то ЕС припускає можливість виникнення як позитивних, так і негативних зовнішніх ефектів унаслідок ігнорування окремими учасниками потенційних генералізованих впливів. Авторка статті фокусує увагу на 4 аспектах структури ЕС у контексті колабораційного управління, а саме: політичний порядок денний, суб'єкти політики, політичні ігри і арени політики. Окремим пунктом прописується вірогідність збільшення транзакційних витрат у спільних проєктах через складність керування великою кількістю учасників. Дослідниця також звертає увагу на можливі зовнішні ефекти через когнітивні обмеження поведінкових стратегій в ігрових просторах, що призводить до дисбалансу у багатосторонньому партнерстві. У статті пропонується порівняння критеріїв обмеження кількості учасників колаборації та механізму конвергенції репутації з метою підвищення ефективності майбутньої співпраці. Окрім репутаційного капіталу, авторка говорить про необхідність врахування швидкості переміщення акторів між ігровими майданчиками та рівнем надійності отриманої інформації. Відповідно, основна ідея ЕС полягає в тому, що колабораційні системи управління характеризуються існуванням безлічі «політичних ігор», що діють одночасно в межах географічно визначеної політичної арени, кожна з яких пов'язує безліч стейкголдерів і ресурсів між собою.

Throughout the article it is considered the formation and structural elements of collaborative institutions by a comparative analysis between the ecology of games (EG) methodology and institutional rational choice (IRC). In particular, the EG structure correlates with intersectoral and dynamic nature of collaboration, which allows to adapt it as an appropriate theoretical toolkit to the collaborative process. If the IRC concept provides for a positive impact of joint institutions on the final results, the EG suggests the possibility of both positive and negative externalities due to the ignorance of individual participants of potential generalized influences. The author focuses on 4 aspects of the EG structure in terms of collaborative governance, namely: the political agenda, political actors, political games, and political arenas. A separate paragraph prescribes the probability of increasing transaction costs within joint projects due to the complexity of managing a large number of participants. The researcher also draws attention to possible external effects in view of cognitive limitations of behavioral strategies in play spaces, which leads to an imbalance within the multilateral partnership. The article proposes a comparison between the criteria of limiting the number of collaborative participants and the mechanism of reputation convergence to increase the effectiveness of future cooperation. In addition to reputational capital, the author speaks of the need to take into account the speed of movement between playgrounds and the reliability level of the information obtained. Accordingly, the basic EG idea is that collaborative systems are characterized by the existence of a lot of “political games” operating simultaneously within a geographically defined political arena, each of which connects a number of stakeholders and resources.