Порівняльний аналіз західного та східного типів іредентизму

Abstract

У статті акцентовано увагу на географічній специфіці іредентизму. Іредентизм розглядається як сукупність стратегій і дій спорідненої держави й іреденти – національної меншини у складі поліетнічної держави, метою яких є об’єднання в одному політичному організмі етнічної спільноти, яка розділена кордонами між двома/кількома державами. Типологію іредентизму розробляли зарубіжні науковці Р. Бараш, Ю. Балашов, Д. Горовіц, Дж. Ландау, Ю. Цагараєв, Н. Чейзен, проте особливостям реалізації іредентизму на Заході і Сході не приділялося належної уваги. Під Заходом розуміється Європа як осередок християнської культури, Схід представляють країни Азії та Північної Африки. Провідним методом у даному дослідженні виступає порівняльний аналіз, який вимагає обрати такі критерії для порівняння, які б дозволили як виокремити спільні ознаки досліджуваних явищ, так і зосередити увагу на їх відмінних рисах. Зазначено, що іредентизм набув найбільшого поширення в Європі, натомість у країнах Азії та Африки спостерігається менша кількість його випадків. Це зумовлено домінуванням у країнах Сходу патріархального типу політичної культури, коли розділеність етносу не усвідомлюється як проблема. У європейських країнах із громадянським типом політичної культури і досить вираженим активістським ядром проблема розділеності народу актуалізується в системі освіти, ЗМІ, через пропагандистську діяльність партій та громадських організацій. У статті виокремлено спільні риси західного і східного типів іредентизму, серед яких: існування розділених народів як підстави для формування іредентизму; вагома роль етнічного чинника; схожий характер політичних, економічних, культурних причин; вплив націоналізму як ідеології, на основі якої розвивається іредентизм; залежність виникнення іредентизму від часу утворення національної держави. Відзначено, що відмінності між обома типами іредентизму досить суттєві. Зокрема, іредентизм на Заході має внутрішні джерела та іманентно притаманний самим суспільствам. На Сході ця ідеологія розвивалася під потужним впливом колишніх метрополій і є нав’язаним ззовні явищем. У західній моделі велика роль належить мовному чиннику, у східному типі – релігійному. Значні відмінності спостерігаються за такими критеріями, як тип політичного режиму, тип політичної культури та вплив зовнішньополітичного середовища: західні держави з демократичним типом політичної системи дозволяють існування радикальних організацій, які просувають іредентистські проекти, але самі не можуть проводити відкриту політику іредентизму у зв’язку з обмеженнями, яке на них покладає членство в ЄС і НАТО, у той час як у східних державах, які мають авторитарні політичні режими та характеризуються домінуванням патріархального типу політичної культури, іредентистські рухи досить пасивні, а політика іредентизму може існувати в якості офіційного державного курсу.

The article focuses on the geographical specifics of irredentism. Irredentism is seen as a set of strategies and actions of a kin-state and irredenta, i.e. a national minority within a polyethnic state. Their aim is to unite divided between two or more states ethnic community within one political body. The typology of irredentism was developed by foreign scholars R. Barash, Yu. Balashov, N. Chazan, D. Horowitz, J. Landau, Y. Tsagaraev, but the peculiarities of the implementation of irredentism in the West and East were not given due attention. The West means Europe as a centre of Christian culture; the East represents the countries of Asia and North Africa. The leading method in this study is a comparative analysis, which requires the selection of such criteria for comparison, which would highlight both the common features of the studied phenomena and focus on their distinctive features. It is noted that irredentism has become most widespread in Europe, while in Asia and Africa there are fewer cases. This is due to the dominance of the patriarchal type of political culture in the East when ethnic division is not perceived as a problem. In European countries with a civic type of political culture and a prominent activist core, the problem of division of the people is relevant in the education system, the media, through the advocacy of parties and non-governmental organisations. The article highlights the common features of Western and Eastern types of irredentism, including the existence of divided peoples as a basis for the formation of irredentism; the important role of ethnic factor; similar nature of political, economic, cultural reasons; the influence of nationalism as an ideology on the basis of which irredentism develops; dependence between the emergence of irredentism and the time of formation of the nation-state. It is stated that the differences between the two types of irredentism are quite significant. Irredentism in the West has internal sources and is inherent in societies themselves. In the East, this ideology has developed under the influence of former metropolises and is an external phenomenon. In the Western model, a large role belongs to the linguistic factor, in the Eastern type – to the religious. Significant differences are observed in such criteria as the type of political regime, the type of political culture, and the influence of the foreign policy environment. Western countries with a democratic political system allow the existence of radical organizations that promote irredentist projects, but can not pursue an open policy of irredentism due to the restrictions imposed on them by EU and NATO membership. Eastern states with authoritarian political regimes and dominance of a patriarchal type of political culture have rather passive irredentist movements and irredentist politics can exist as an official state course.