Еволюція конфліктогенності у відносинах Венесуели та Гайани: минуле і сучасність

Abstract

У статті розглянуто проблеми двосторонніх відносин Боліваріанської Республіки Венесуели та Кооперативної Республіки Гайани, що опосередковуються затяжним територіальним конфліктом за басейн Ессекібо та прибережні води. Досліджено розвиток конфлікту та спроби його розв’язання починаючи із ХІХ століття з особливою увагою до сучасного етапу – часів президентства Уго Чавеса та Ніколаса Мадуро у Венесуелі. Визначено витоки конфлікту, проаналізовано позицію обох сторін та еволюцію їх підходів. Розкрито випадки загострення міждержавної конфронтації. Підкреслено приклади конструктивної співпраці держав, які спостерігалися у ХХІ ст., попри невирішеність територіальної суперечки. Конфлікт за спірні території, що залишився двом південноамериканським державам у спадщину від колоніальних часів, виливався у дипломатичну кризу 1895 р., замороження ситуації після арбітражу 1899 р., її ескалацію у 1962–1970 рр. та хитку рівновагу початку XXI ст. Конфронтаційний курс не приніс бажаних результатів жодній зі сторін, і за президента Чавеса венесуельський уряд коригував його в бік прагматичного і водночас ідеологічно мотивованого співробітництва, призупинивши просування територіальних претензій до Гайани, списавши їй борги та залучивши до пільгового постачання нафти за ініціативою «Петрокарібе». Проте з розгортанням економічної та політичної кризи у Венесуелі за президента Мадуро прогрес у відносинах було втрачено через дії, продиктовані прагненням обох держав, позарегіональних акторів (РФ, США, КНР) і транснаціональних корпорацій в односторонньому порядку експлуатувати багаті мінеральні, передусім нафтогазові, ресурси Ессекібо. Разом із тим, попри інциденти у спірних водах за участю ВМС Венесуели й загалом агресивнішу риторику Мадуро, Гайана не стала офіційно визнавати його опонента Хуана Гуайдо в.о. президента сусідньої держави. Водночас перспективи розгляду питання в Міжнародному суді ООН, що триває з 2018 р., лишаються непевними, оскільки Венесуела наполягає, що міжнародні інституції не можуть вирішувати питання про кордони без згоди обох сторін. У цих умовах із розглянутих у статті сценаріїв розвитку ситуації зроблено висновок про імовірність подальшого збереження статус-кво без обопільно визнаного врегулювання конфлікту в правовому полі.

The article examines the problems of bilateral relations between the Bolivarian Republic of Venezuela and the Cooperative Republic of Guyana, mediated by a protracted territorial conflict over the Essequibo Basin and coastal waters. The development of the conflict and attempts to resolve it since the 19th century have been studied, with a special focus on the current stage, namely the presidencies of Hugo Chavez and Nicolas Maduro in Venezuela. The origins of the conflict, the positions of both parties, and the evolution of their approaches have been analyzed. Cases of escalation of interstate confrontation have been identified. Examples of constructive cooperation of the states observed in the 21st century despite the unresolved territorial dispute are underlined. The conflict over the disputed territories inherited by the two South American nations as a relic from the colonial era culminated in the diplomatic crisis of 1895, the freezing of the situation after the 1899 boundary arbitration, the 1962– 1970 escalation, and the shaky balance of the early 21st century. The confrontational policy hadn’t provided the desired results to either side, and under President Chavez, the Venezuelan government adjusted it to pragmatic and ideologically motivated cooperation, suspending the advance of territorial claims to Guyana, writing off debts of the latter and involving it to the Petrocaribe oil alliance. However, given the unfolding economic and political crisis in Venezuela under President Maduro, progress in relations was lost due to actions dictated by the intentions of both states, non-regional actors (Russia, US, China) and multinational corporations to unilaterally exploit rich mineral and oil and gas resources. However, despite incidents in disputed waters involving the Venezuelan Navy and Maduro’s generally more aggressive rhetoric, Guyana hasn’t officially recognized his opponent Juan Guaido as the acting president of the neighbouring state. At the same time, the prospects for the case in the UN International Court of Justice where the respective hearing has been ongoing since 2018 remain uncertain, as Venezuela insists that international institutions cannot resolve border issues without the consent of both parties. In given circumstances, the author concludes that the most probable of the scenarios considered in the article is that of further maintaining of the status quo without a mutually recognized dispute settling in the legal field.