«Третя ООН»: роль міжнародних неурядових організацій у сучасній системі міжнародних відносин

Abstract

Розглянуто три виміри функціонування ООН (перший вимір становлять держави-члени, другий – секретаріати, третій – учасники, які тісно пов’язані із міжнародною організацією, але які формально не є її частиною). Доводиться актуальність дослідження ролі та місця неурядових структур у світлі їх взаємодій з урядовими організаціями та окремими державами. Стверджується необхідність вирішення сучасних глобальних проблем із залученням недержавних акторів, застосовуванням принципів багатосторонності (залучення зацікавлених сторін до обговорення та вироблення спільних рішень) та багаторівневості (залучення неурядових акторів до обговорення та вироблення рішень глобального та регіонального значення). Розглянуто класичне подвійне розуміння ООН із наголосом на організації 1) як міжурядовій арені співпраці та 2) як координаційній структурі, секретаріаті. Досліджено третій вимір ООН, що охоплює неурядові організації (НУО), зовнішніх експертів, науковців, консультантів, практиків та активістів, які тісно та регулярно співпрацюють із міжурядовим механізмом та секретаріатами ООН (першою та другою ООН) та впливають на мислення, політику, пріоритети та дії ООН. Наголошено, що ключовими формами їхньої діяльності є адвокація, дослідження та аналіз політики, ініціювання ідеї та пропозицій. Проаналізовано історію взаємодії ООН із недержавними суб’єктами і, зокрема, організаціями громадянського суспільства. Наголошено, що «перша», «друга» та «третя» ООН творять складну багатокомпонентну систему, яка виконує сукупність завдань, реалізація яких залежить від синергії всіх трьох компонентів. Стверджується, що важливість кожного компонента ООН змінюється залежно від ситуації, конкретної проблематики, ролі та значення національних або регіональних інтересів тощо. Наголошено, що міжнародні актори, що творять «третю» ООН, стають невід’ємною частиною сьогоденної Організації, забезпечуючи її багатосторонність. У такий спосіб твориться нова форма глобального управління, концептуалізована з точки зору вільних мереж, а не жорстких формальних структур.

Three dimensions of the functioning of the United Nations are considered in the article (the first dimension consists of member states, the second – secretariats, the third – members closely related to the international organization, but which are not formally part of it). The relevance of the study of the role and place of non-governmental structures in the light of their interactions with governmental organizations and individual states is proved. It states the need to address current global issues involving non-state actors, applying the principles of multilateralism (involving stakeholders in discussions and joint decision-making) and multilevel (involving non-governmental actors in the discussion and decision-making of global and regional importance). The classical double understanding of the UN is considered, with an emphasis on the organization 1) as an intergovernmental arena of cooperation and 2) as a coordination structure, a secretariat. The third dimension of the United Nations is investigated, which includes non-governmental organizations (NGOs), external experts, researchers, consultants, practitioners and activists, who works closely and regularly with the intergovernmental mechanism and UN secretariats (first and second UN) and influences the UN thinking, policy, priorities and actions. It is emphasized that the key forms of their activity are advocacy, research and policy analysis, initiation of ideas and proposals. The history of UN interaction with non-state actors and, in particular, civil society organizations is analyzed. It is emphasized that the “first”, “second” and “third” UN create a complex multi-component system that performs a set of tasks, the implementation of which depends on the synergy of all three components. It is argued that the importance of each component of the UN varies depending on the situation, specific issues, the role and importance of national or regional interests, and so on. It is emphasized that the international actors that make up the “third” UN are becoming an integral part of today’s Organization, ensuring its multilateralism. In this way, a new form of global governance, which are conceptualized in terms of free networks rather than rigid formal structures has been created. Key words: