Мирова угода в цивільному процесі Стародавнього Риму

Abstract

Стаття присвячена аналізу мирової угоди в праві Стародавнього Риму. Стверджується, що в додержавний період існували два способи вирішення конфліктів: насильницький та примирення, а з появою держави додався третій: судочинство. Примирення виступало джерелом інституту мирової угоди в римському праві. Вказується, що примирення тривалий час не мало законодавчого оформлення і тільки в період Юстиніана, зокрема в Дигестах, отримало своє нормативне вираження у вигляді мирової угоди. Зазначається, що саме в Стародавньому Римі цей інститут отримав вперше своє законодавче оформлення.Досліджується етимологія терміну, який позначав мирову угоду в Стародавньому Римі: «transactio». Він показує, що transactio розглядалася як альтернатива позову («action»), перепона для нього. Автором цитуються та аналізуються Дигести Юстиніана, щоб розібратися з юридичною природою мирової угоди в праві Стародавнього Риму та умовами її укладення. Робиться висновок про комплексну природу мирової угоди, в якій проявляється як матеріально-правовий ̧ так і процесуальний аспект. Процесуальність мирової угоди в римському праві виражається у тому, що вона припиняє судовий спір, не дозволяє повторно подавати тотожний позов, затверджується судовим чиновником (претором).Аналізуються умови мирової угоди в римському праві, без яких неможлива її юридична дія: 1) неочевидність вирішення спору про право; 2) взаємність поступок; 3) домовленість по мировій угоді має бути вільною; 4) умови мирової угоди не повинні були порушувати права та інтереси третіх осіб, які не виступали стороною в мировій угоді; 5) мирова угода повинна була затверджуватися судовим чиновником.Звертається увага на особливості виконання мирової угоди в давньоримський період та негативні наслідки, які настають при відсутності добровільного виконання мирової угоди.Наводяться приклади із сучасного законодавства різноманітних країн Європи, де були втілені положення давньоримського інституту мирової угоди, що свідчить про їх актуальність донині.

The article is devoted to the analysis of the peace agreement in the law of Ancient Rome. It is argued that in the pre-state period there were two methods of conflict resolution: violent and reconciliation, and with the emergence of the state, a third was added: the judiciary. Reconciliation was the source of the institution of peace agreement in Roman law. It is indicated that the reconciliation did not have a legislative form for a long time and only in the period of Justinian, in particular in the Digests, it received its normative expression in the form of a peace agreement. It is noted that it was in Ancient Rome that this institution first received its legislative form.The etymology of the term that denoted a peace agreement in ancient Rome: «transactio» is being studied. He shows that transactio was considered as an alternative to action («action»), an obstacle to it.The author quotes and analyzes the Digests of Justinian in order to understand the legal nature of the peace agreement in the law of Ancient Rome and the conditions for its conclusion. A conclusion is made about the complex nature of the settlement agreement, which manifests both a material and legal aspect as well as a procedural aspect. The procedural nature of a settlement agreement in Roman law is expressed in the fact that it terminates a legal dispute, does not allow re-submission of the same lawsuit, and is approved by a court official (praetor).The conditions of the settlement agreement in Roman law, without which its legal effect is impossible, are analyzed: 1) the lack of clarity of the resolution of the legal dispute; 2) reciprocity of concessions; 3) the settlement agreement must be free; 4) the terms of the settlement agreement should not violate the rights and interests of third parties who were not parties to the settlement agreement; 5) the settlement agreement had to be approved by a court official.Attention is drawn to the peculiarities of the execution of the settlement agreement in the ancient Roman period and the negative consequences that occur in the absence of voluntary execution of the settlement agreement.Examples are given from the modern legislation of various European countries, where the provisions of the ancient Roman institution of the peace agreement were embodied, which testifies to their relevance to this day.