Місцеве самоврядування у вимірі державної спроможності. Виклики та підходи

Abstract

Стаття присвячена дослідженню проблем місцевого самоуправління в Україні в контексті державної спроможності. Нові підходи, в межах яких місцеве самоврядування розуміється як чинник національної безпеки, в нерозривній єдності викликів гібридної війни і миру, передбачають постійне зростання компетенцій акторів. Три варіанти дискурсу щодо реформ на макро-, мезо- і мікрорівні: підведення підсумків виконання програми сприяння розвитку місцевого самоврядування за участі західних партнерів, практики використання земельних ресурсів у ході реформи децентралізації, співробітництво громад у вирішенні локальних проблем демонструють на перетині фігуру актора, що невпинно опановує нові практики (policies). У цьому плані громадянин може бути представлений як граничний випадок самоврядної громади (наприклад, представник хутору або сквоту). Три концепти задають відкритий горизонт необмеженого зростання компетенцій акторів за умов нових викликів. Безпрецедентні масштаби переміщення населення після початку російської агресії як на захід, так і на схід, за відкритості сценаріїв післявоєнного устрою світу, слід розглядати у перспективі глокалізму. Феномен політичного руху, що інтерпретуємо в контексті прецеденту Майданів 2004 і 2013–2014 років, які забезпечили збереження вектору демократичних реформ, трактуємо як особливу політію (polity), що пов’язує певні політики (policies) і політичне ціле суспільства (politics) у плані викликів демократичного транзиту. У цьому контексті також артикулюється феномен харизми як один з чинників легітимації (за Вебером). Травма модернізації, феномен якої розкривається через кореляцію трьох Майданів і «терапевтичної артикуляції» Чорнобилю, Голодомору та «ленінопаду» також виявляє пункт розбіжності траєкторій транзиту України та Російської Федерації. У сумі, введення цих трьох концептів має убезпечити дослідника від інерції наративів («звичної схеми», за Грушевським) і редукції політологічної уяви.

The article is devoted to the study of the problem of local government in Ukraine in the context of state capacity. New approaches, according to which local government considered as a factor of national security, in the inseparable unity of the challenges of hybrid war and peace, provide for the constant growth of actors’ competencies. Three versions of the discourse on reforms at the macro-, meso- and micro-level: summarizing the results of the implementation of the program to promote the development of local government (with the participation of Western partners), the practice of using land resources in the course of the decentralization reform, the cooperation of communities in solving local problems demonstrate in the intersection the figure of an actor who relentlessly learns new practices (policies). In this plan, a citizen can be represented as an extreme case of a self-governing community (for example, a representative of a hamlet or a squat). The three concepts set an open horizon for the unlimited growth of actors' competencies under the conditions of new challenges. The unprecedented scale of population displacement after the beginning of Russian aggression both to the west and to the east, given the openness of the scenarios of the post-war world order, should be considered in the perspective of glocalism. The phenomenon of the political movement, which we interpret in the context of the precedent of the Maidans of 2004 and 2013-2014, which ensured the preservation of the vector of democratic reforms, is considered as a special polity that connects new policies and the political whole of society (politics) in the process of democratic transit. In this context, the phenomenon of charisma is also articulated as one of the factors of legitimation (according to Weber). The trauma of modernization, the phenomenon of which is revealed through the correlation of the three Maidans and the "therapeutic articulation" of Chernobyl, the Holodomor, and the "Lenin Fall", also reveals a point of divergence between the transit trajectories of Ukraine and the Russian Federation. In sum, the introduction of these three concepts should protect the researcher from the inertia of narratives ("the usual scheme", according to Hrushevskyi) and the reduction of political imagination.