Порівняльний аналіз авторитарної модернізації в Індонезії та Південній Кореї

Abstract

Специфіка незахідного політичного процесу обумовлена своєрідністю та самобутністю східного (азіатського), латиноамериканського, африканського суспільств як частин незахідного світу. Незахідні держави, які останнім часом не розглядалися як конкуренти світових лідерів, прагнуть взяти реальну участь у міжнародній конкуренції, що свідчить про амбіції регіонального або глобального лідерства. Звернемося до досвіду політичної модернізації (зокрема, авторитарної) держав Східної та Південно-Східної Азії, зокрема Індонезії та Республіки Корея. Політичні практики східноазійських держав свідчать про переважання в регіоні більшої кількості незахідних демократій – тих країн, яким вдалося синтезувати демократичні принципи та конституційний лібералізм з особливостями власної політичної культури, у тому числі зі специфікою конфесійної організації суспільства. Це зумовлює загальний вектор розвитку регіону. Фінансова криза кінця 90-х вразила низку азійських країн, які динамічно розвивалися, і змусила експертів засумніватися в ефективності їхньої моделі розвитку. Якщо раніше досвід «тигрів» Східної Азії оцінювався дуже високо, то криза 1997–1998 рр. посіяла сумніви в ефективності реформ у регіоні. Очевидно, потрібен збалансований аналіз, з урахуванням проблем і досягнень протягом тривалішого історичного відрізку. Предметом такого аналізу стануть Індонезія та Південна Корея (Республіка Корея), де рельєфно проступають як сильні сторони моделі розвитку, що контролюється правою авторитарною владою, так і проблеми, що виникають в ході політичних змін. Основна увага буде приділена характеру відповідних режимів, зусиллям, які вони здійснюють з метою модернізації, позиціям та діяльності державних лідерів. За авторитарного правління (як і в умовах перехідного суспільства в цілому) останній фактор має особливе значення.

The specificity of the non-Western political process is determined by the originality and originality of Eastern (Asian), Latin American, and African societies as parts of the non-Western world. Non-Western states, which have not recently been considered as competitors of world leaders, seek to take a real part in international competition, which indicates the ambitions of regional or global leadership. Let us turn to the experience of political modernization (in particular, authoritarian) states of East and Southeast Asia, in particular Indonesia and the Republic of Korea. The political practices of East Asian states testify to the predominance of a greater number of non-Western democracies in the region – those countries that managed to synthesize democratic principles and constitutional liberalism with the features of their own political culture, including the specifics of the confessional organization of society. This determines the general development vector of the region. The financial crisis of the late 1990s hit a number of Asian countries that were dynamically developing, and made experts question the effectiveness of their development model. If previously the experience of the “tigers” of East Asia was highly valued, the crisis of 1997–1998 cast doubt on the effectiveness of reforms in the region. Clearly, a balanced analysis is needed, taking into account the challenges and achievements over a longer historical period. The subject of such an analysis will be Indonesia and South Korea (Republic of Korea), where both the strengths of the development model controlled by the right-wing authoritarian government and the problems arising in the course of political changes are clearly visible. The focus will be on the nature of the respective regimes, their modernization efforts, and the positions and activities of state leaders. Under authoritarian rule (as well as in the conditions of a transitional society in general), the last factor is of particular importance.