Складнощі перекладу власних назв у художньому творі

Abstract

У процесі дослідження поняття «власна назва» як елемента ономастики було з’ясовано, що воно є невід’ємною частиною мовної системи, яка відіграє унікальну роль в ідентифікації конкретних явищ, географічних місць, історичних подій, культурних реалій чи окремих осіб. Власні назви не тільки слугують маркерами точної ідентифікації, але й несуть культурні, історичні та соціальні конотації, глибоко закорінені в мовному середовищі, де вони виникли. Ці назви часто віддзеркалюють соціальну структуру, етнічні характеристики та культурні цінності суспільства, якому вони належать, розкриваючи колективну картину світу та культурну спадщину мовної спільноти. Отже, власні назви виступають своєрідними мостами в комунікації, спрощуючи взаєморозуміння серед мовців. Коли люди використовують ці назви, вони поділяють певний рівень знайомства з контекстом, створюючи згуртовану взаємодію, де кожен може активно брати участь у діалозі. Крім того, власні назви значно сприяють формуванню національної ідентичності та культурної самосвідомості. Через ці назви спільноти підтримують зв’язок зі своїми традиціями, культурними особливостями та історичними наративами, що формують їхню колективну ідентичність. Дослідження власних назв у межах ономастики також розкриває складний зв’язок між мовою та реальністю. Аналізуючи, як використовуються й адаптуються ці назви, лінгвісти можуть глибше зрозуміти, яким чином мова відображає та впливає на сприйняття світу. Такий аналіз робить внесок у ширші галузі, як-от мовознавство, перекладознавство та культурологія, адже власні назви часто виявляють нюанси, які важко перекласти без культурного контексту. Це підкреслює важливість збереження цих назв як частини культурної спадщини, що пов’язує теперішні й минулі покоління через спільні мовні вирази. Таким чином, власні назви є набагато більше, ніж просто ідентифікаторами. Вони вміщують історію, культуру та ідентичність, слугуючи не лише засобом пізнаваності, а й засобом збереження культурної спадщини. Через призму ономастики власні назви розкривають, як мова є водночас продуктом свого середовища й інструментом для формування культурної спадкоємності. Ця багатогранна значущість підкреслює необхідність вивчення власних назв, оскільки вони сприяють глибшому розумінню мови, спадщини та колективної ідентичності спільноти.

In the course of examining the concept of “proper noun” as an element of onomastics, it was discovered that it is an essential part of the linguistic system, playing a unique role in identifying specific phenomena, geographical locations, historical events, cultural realities, or individuals. Proper nouns not only serve as markers of precise identification but also carry cultural, historical, and social connotations that are deeply embedded in the linguistic environment in which they originated. These names often mirror the social structure, ethnic characteristics, and cultural values of the society they belong to, giving insight into the collective worldview and cultural heritage of a linguistic community. Proper nouns, therefore, act as bridges in communication, simplifying understanding among speakers. When people use these names, they share a certain level of familiarity with the context, creating a cohesive interaction where everyone can engage meaningfully in dialogue. Furthermore, proper nouns contribute significantly to the cultivation of national identity and cultural self-awareness. Through these names, communities maintain a connection with their traditions, cultural characteristics, and historical narratives that shape their collective identity. The study of proper nouns within the field of onomastics also unveils the intricate relationship between language and reality. By examining how these names are used and adapted, linguists can better understand the ways language reflects and influences perceptions of the world. This analysis contributes to broader fields like linguistics, translation studies, and cultural studies, as proper nouns often reveal nuances that are challenging to translate without cultural context. Such understanding emphasizes the value of preserving these names as part of cultural heritage, linking present and past generations through shared linguistic expressions. Thus, proper nouns are far more than simple identifiers. They encapsulate history, culture, and identity, serving not only as a means of recognition but as a medium for cultural preservation. Through the lens of onomastics, proper nouns reveal how language is both a product of its environment and a tool for shaping cultural continuity. This multifaceted significance underscores the necessity of studying proper names, as they contribute to a richer understanding of language, heritage, and the collective identity of a community.