Euroskepticism and the politics of memory: the case of Czech Republic, Poland and Germany

Abstract

By the beginning of the 21st century, the EU has made significant progress in implementing the United Europe project by introducing a single currency – the euro. It successfully solved the tasks related to the movement toward a "global cosmopolitan memory", the formation of common European identity. At the beginning of the 21st century, more than 67% of EU citizens perceived themselves primarily as Europeans. The pan-European culture of memory, becoming, in fact, cosmopolitan, took a dominant position in the historical narrative of the European space. In 2004, there was a large-scale expansion of the EU at the expense of the countries of the former socialist camp. The expansion carried out for purely political purposes and without economic justification, caused the development of a whole range of negative phenomena for the EU, one of which was the emergence of a conflict of memory. The principles of the policy of memory were adjusted, the transition from a cosmopolitan approach to the principle of agonist, i.e. dialogue based not only on the conflict of interests but also on the mutual respect of the disputants. Within the framework of this approach, key assessments of the historical narrative were corrected. Thus, in 2009, the European Parliament made additions to the previously adopted in 2005. It was a document giving an assessment of the Holocaust and the fascist regime with the inclusion of Soviet totalitarianism in this assessment framework. In subsequent years, assessments of the narrative of the Second World War began to more and more correspond to the concept of the culture of historical memory adopted by the countries of ‘Young Europe’. The culture of memory in the countries of Central and Eastern Europe was based on fundamentally different concepts of understanding the experience of the historical past and its most important layer associated with the Second World War – it was a different historical memory.

До початку XXI століття ЄС значно просунувся в реалізації проекту Об'єднаної Європи, ввівши єдину валюту – євро. Вона успішно вирішувала завдання, пов’язані з рухом до «глобальної космополітичної пам’яті», формуванням загальноєвропейської ідентичності. На початку XXI століття більше 67% громадян ЄС сприймали себе насамперед європейцями. Загальноєвропейська культура пам’яті, ставши, по суті, космополітичною, зайняла домінуючу позицію в історичному наративі європейського простору. У 2004 році відбулося масштабне розширення ЄС за рахунок країн колишнього соціалістичного табору. Розширення, здійснене в суто політичних цілях і без економічного обґрунтування, спричинило розвиток цілого ряду негативних для ЄС явищ, одним із яких стало виникнення конфлікту пам'яті. Відкориговано принципи політики пам’яті, перехід від космополітичного підходу до принципу агонізму, тобто діалогу, заснованого не лише на конфлікті інтересів, а й на взаємоповазі учасників суперечки. У рамках цього підходу були скориговані ключові оцінки історичного наративу. Так, у 2009 році Європарламент вніс доповнення до раніше прийнятого у 2005 році. Це був документ, який дає оцінку Голокосту та фашистському режиму з включенням у цю рамку оцінки радянського тоталітаризму. У наступні роки оцінки наративу Другої світової війни почали дедалі більше відповідати прийнятій країнами «Молодої Європи» концепції культури історичної пам’яті. Культура пам’яті в країнах Центрально-Східної Європи базувалася на принципово різних концепціях розуміння досвіду історичного минулого та його найважливішого пласта, пов’язаного з Другою світовою війною – це була інша історична пам’ять. Щоб подолати «кризу пам’яті», ЄС та його інституції управління активізують діяльність, спрямовану на її вирішення. Вона набуває системно планового характеру, розрахованого на довгострокову перспективу. Це засвідчує реалізація в зазначений період двох спеціальних програм, метою яких було подолання кризи та зміцнення спільної європейської ідентичності.