Інституційний метод аналізу політичної системи

Abstract

У статті досліджено використання інституційного підходу до аналізу політичної системи суспільства. Неоінституціоналізм як методологічний підхід сприяв залученню до аналізу формальних і неформальних інститутів політичної системи. Неоінституціоналізм – міждисциплінарна область, що вивчає закономірності інституційного розвитку та причини, що викликають або що змінюють цей розвиток. Неоінституціоналізм розглядає суспільство як складно організовану та взаємозалежну систему інститутів. У методологічному плані неоінституціоналізм набагато ближче до постмодернізму, ніж до лібералізму. Важливе місце у статті займає питання про самозбереження політичної системи, підтримання її стабільності в умовах зовнішнього політичного оточення, що змінюється. Розглядаючи політичну систему суспільства як взаємодію політичних інститутів, можливо припустити, що динаміка інституційних змін здатна запобігати політичних конфліктів. Імпорт політичних інститутів розвинених світових держав надає їй сталого характеру, забезпечує саморегулювання самої системи та зміну якості інституційного середовища. Західні політологи на підставі аналізу функцій на «вході» та «виході», сутності «зворотного зв'язку» обґрунтовують динамічний характер політичної системи, а не лише механізм взаємодії її структур. У системному підході є свої слабкі місця: він розглядає політичну систему як єдність, а не як сукупність елементів. Однак деякі дослідники називають політичну систему в даній інтерпретації «чорною скринькою», маючи на увазі необхідність розшифрування його змісту. Це ускладнює аналіз ролі та місця в ній конкретних державних та громадських інститутів, їх взаємодія, а також вплив їх на економічну та духовну сфери життя суспільства. Тільки комплексне використання різних концептуальних підходів до дослідження такої важливої категорії, як політична система, забезпечить справді науковий аналіз.

The article examines the use of the institutional approach to the analysis of the political system of society. Neoinstitutionalism as a methodological approach contributed to the analysis of formal and informal institutions of the political system. Neo-institutionalism is an interdisciplinary field that studies the patterns of institutional development and the causes that cause or change this development. Neo-institutionalism views society as a complexly organized and interdependent system of institutions. In methodological terms, neo-institutionalism is much closer to postmodernism than to liberalism. An important place in the article is the issue of self-preservation of the political system, maintaining its stability in the conditions of the changing external political environment. Considering the political system of society as an interaction of political institutions, it is possible to assume that the dynamics of institutional changes can prevent political conflicts. The import of political institutions of developed world states gives it a stable character, ensures self-regulation of the system itself and changes in the quality of the institutional environment. Western political scientists, on the basis of the analysis of functions at the "input" and "output", the essence of "feedback", justify the dynamic nature of the political system, and not only the mechanism of interaction of its structures. The systems approach has its weaknesses: it considers the political system as a unity, not as a collection of elements. However, some researchers call the political system in this interpretation a "black box", implying the need to decipher its content. This complicates the analysis of the role and place in it of specific state and public institutions, their interaction, as well as their impact on the economic and spiritual spheres of society. Only the complex use of different conceptual approaches to the study of such an important category as the political system will provide a truly scientific analysis.