Органи пробації у механізмі спеціальної превенції

Abstract

У статті зазначено, що суб’єктами спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються суб’єктами пробації виступають органи пробації, поліція, неспеціалізовані суб’єкти запобігання (законодавчої та судової влади, їх структурних органів та установ, різноманітні формування та громадські об‘єднання, власники підприємств), а також органи судової влади й інші органи державного контролю, органи місцевого самоврядування тощо. Серед основних напрямів спеціально-кримінологічного запобігання вчинення кримінальних правопорушень виокремлено: протидію виявам антисоціальної спрямованості та криміногенної мотивації засудженого; залучення психологів та фахівців з інших сфер життя до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених; зменшення впливу зовнішніх причин і умов вчинення кримінального правопорушення, тощо. Доведено, що впровадження цих напрямків є важливим кроком до побудови якісно нової моделі пробації створеної не на ідеології контролю та авторитету, а на біль терапевтичній та реабілітаційній філософії. Визначено, що персонал пробації обробляє велику кількість інформації та приймає стратегічні рішення, проте варто враховувати численні і конкуруючі професійні, політичні та особисті інтереси у наданні допомоги суб’єктам пробації. Оскільки більшість рішень прийнятих пробаціонером при складанні досудової доповіді носять інтуїтивних характер, з урахуванням попереднього досвіду та рідко зосереджуються на вивченні криміногенних потреб та врахуванні результатів вивчення особистості засудженого з урахуванням пройдених ним корекційних програм. Визначено, що основою спеціально-кримінологічного запобігання злочинності органом пробації повинна стати зміна стратегії діяльності пробації з форми нагляду, орієнтованого на індивідуально-профілактичний вплив на засудженого на форму, яка ґрунтувалася б на дотриманні умов пробації, виконанні планів спеціально-кримінологічного запобігання, підтримці засудженого, наданні допомоги у відновлення порушених прав не тільки засудженому, а й потерпілому, що надало б можливість визначити оптимально-доцільну кількість супервізійних зустрічей пробаціонера та засудженого та зменшити навантаження працівників пробації.

The article states that the subjects of special criminological prevention of criminal offenses committed by probation subjects are probation bodies, police, non-specialized subjects of prevention (legislative and judicial power, their structural bodies and institutions, various formations and public associations, owners of enterprises), as well as judicial authorities and other bodies of state control, local self-government bodies, etc. Among the main directions of special criminological prevention of criminal offenses are: counteraction to manifestations of antisocial orientation and criminogenic motivation of the convict; involvement of psychologists and specialists from other spheres of life in the process of correction and resocialization of convicts; reducing the influence of external causes and conditions for the commission of a criminal offense, etc. It is proved that the introduction of these directions is an important step towards building a qualitatively new model of probation, created not on the ideology of control and authority, but on the therapeutic and rehabilitation philosophy. It is determined that probation personnel process a large amount of information and make strategic decisions, but it is necessary to take into account numerous and competing professional, political and personal interests in providing assistance to probation subjects.Since most of the decisions made by the probation officer during the preparation of the pre-trial report are intuitive, taking into account previous experience and rarely focus on the study of criminogenic needs and taking into account the results of the study of the convict’s personality, taking into account the correctional programs he has undergone. It is determined that the basis of special criminological crime prevention by the probation body should be a change in the strategy of probation from a form of supervision focused on individual preventive influence on the convict to a form that would be based on compliance with the conditions of probation, implementation of plans for special criminological prevention, support of the convict, assistance in restoring the violated rights not only to the convict, but also to the convict, but also the victim, which would provide an opportunity to determine the optimally appropriate number of supervisory meetings between the probation officer and the convict and reduce the workload of probation officers.