Міжнародний суд справедливості як суд з прав людини: надмірний оптимізм чи обґрунтоване припущення?

Abstract

Стаття присвячена дослідженню Міжнародного суду справедливості (Міжнародного суду ООН) як гіпотетичного суду з прав людини. Запропоновано два запитання для теоретичної рефлексії, які обумовили мету цього дослідження: по-перше, чи можна розглядати діяльність Суду через парадигму прав людини, і, по-друге, чи можна цей Суд вважати повноцінним судом з прав людини? Для пошуку відповідей на ці запитання було використано поняття «суд з прав людини» у широкому значенні як інституціоналізованого судового механізму, покликано-го вживати необхідних юридичних заходів для фіксації відповідних порушень прав людини, а також захисту та відновлення таких прав незалежно від того, хто може бути заявником у такій справі (держава чи особа). Дослідження доводить, що діяльність Суду дійсно доцільно розглядати через парадигму прав людини, на що вказує сама ж юриспруденція Суду, і що доводять численні академічні дослідження на Заході. Проте, проаналізувавши відповідні аргументи та контраргументи, було спростовано припущення, що цей Суд можна розглядати як суд з прав людини. Незважаючи на те, що у багатьох конвенціях з прав людини особливе місце у розв’язанні спорів відведено цьому Суду, самі ж права людини ніколи не виступали самостійним об’єктом спору у цих провадженнях, а завжди були частиною міждержавного спору. Крім того, Суд неодноразово демонстрував формальне ставлення до способів фіксації порушень конвенцій про права людини, до методології встановлення фактів у таких справах та критеріїв відшкодування постраждалим від відповідних порушень, що не сприяло захисту прав людини у відповідних справах. У статті також наголошено на важливості людського фактору у формуванні юриспруденції Суду, і висловлено сподівання на якісну еволюцію ставлення Суду до прав людини в разі, якщо серед його суддів більшість складатимуть прихильники людиноцентричного підходу до міжнародного права.

The article addresses the study of the International Court of Justice (ICJ) as a hypothetical court of human rights. Two questions guide the theoretical reflection and aim of this study: first, can the activities of the Court be viewed through the paradigm of human rights, and second, can the ICJ be considered a functional court of human rights? To answer these questions, the broad concept of a “court of human rights” is used, which refers to an institutionalized judicial mechanism intended to take necessary legal measures to record relevant human rights violations and to protect and restore such rights, regardless of who may be the claimant in such a case (a state or a person). The study demonstrates that it is appropriate to consider the activities of the ICJ through the paradigm of human rights, as evidenced by the Court’s jurisprudence and numerous academic studies in the West. However, after analyzing the relevant arguments and counterarguments, the assumption that the Court can be regarded as a court of human rights is refuted. While many human rights conventions assign a special role to the ICJ in resolving disputes, human rights have never been the sole object of dispute in these proceedings; instead, they have always been part of an interstate dispute. Furthermore, the Court has repeatedly shown an ambiguous attitude towards methods of recording violations of human rights conventions, fact-finding methodology in such cases, and criteria for compensating victims of such violations, which has not contributed to the protection of human rights in relevant cases. The article also emphasizes the importance of the human factor in shaping the Court’s jurisprudence and expresses hope for an evolution of quality in the ICJ’s treatment of human rights, should a majority of judges adopt a human-centred approach to international law.