Позов у цивільному процесі Стародавнього Риму

Abstract

Автор вказує, позов, як правовий інститут, має надзвичайно тривалу історію. Як і більшість цивілістичних інститутів його витоки пов’язані з правом Стародавнього Риму. Стаття присвячена аналізу інституту позову в праві Стародавнього Риму. Стверджується, що суб’єктивні матеріальні права усвідомлювалися римськими законодавцями, судовими чиновниками та адвокатами не з точки зору їх матеріального змісту, а способів захисту цих прав. Позови не були похідними від суб’єктивних матеріальних прав, а, навпаки, вони могли підтверджувати їх існування. Суб’єктивні матеріальні права та їх судове здійснення розглядалося як одне ціле, не даючи римлянам проводити поділ права на матеріальне та процесуальне. Вказується, що позов не виступав в якості універсального процесуального засобу, який захищав від всіх можливих цивільних правопорушень. Римське право розвивалося як система позовів, які надавали захист у тій ситуації, коли нечисленні закони у сфері цивільного права виявлялися застарілими та не могли ефективно забезпечити особі захист. Розкривається особливість позову в межах трьох форм цивільного процесу Стародавнього Риму: легісакційного, формулярного та екстра-ординарного. У період легісакційного цивільного процесу позов треба було пред’являти перед судом таким чином, щоб він повторяв словесну норму закону, на який посилалася особа у своїй справі, інакше вона її програвала. Нерідко словесне озвучування своїх претензій буквально до норми закону повинно було супроводжуватися певними жестами. В часи формулярного цивільного процесу позивач позов пред’являв у суд також усно, але вже без дотримання позовного формалізму, який ускладнював доступ до судочинства. В цей час претори почали позов фіксувати письмово в спеціальному актіінструкції, де давалися вказівки судді як потрібно вирішити справу. За допомогою даних актів претори могли захищати суспільні відносини, не врегульовані звичаєм або законом. Екстраординарний цивільний процес наблизив інститут позову до його сучасного розуміння: усна, а потім письмова вимога позивача до відповідача, яку повинен вирішити суд. Позов розглядався в якості поставленого запитання, на яке маєж дати відповідь судове рішення.

The author points out that the lawsuit, as a legal institution, has an extremely long history. Like most civil institutions, its origins are connected with the law of Ancient Rome.The article is devoted to the analysis of the institution of the claim in the law of Ancient Rome. It is argued that subjective material rights were perceived by Roman legislators, court officials and lawyers not from the point of view of their material content, but the ways of protecting these rights. Claims were not derived from subjective material rights, but, on the contrary, they could confirm their existence. Subjective material rights and their judicial implementation were considered as one whole, preventing the Romans from dividing the law into material and procedural law.It is indicated that the lawsuit did not act as a universal procedural tool that protected against all possible civil offenses. Roman law developed as a system of actions that provided protection in a situation where the few laws in the field of civil law were outdated and could not effectively provide protection to the individual.The peculiarity of the claim within three forms of civil process of Ancient Rome is revealed: legislative, formulary and extraordinary.In the period of the legislative civil process, the claim had to be presented to the court in such a way that it repeated the verbal norm of the law, which the person referred to in his case, otherwise he lost it. Quite often, the verbal voicing of one’s claims had to be accompanied by certain gestures literally to the norm of the law. At the time of the formal civil process, the plaintiff presented the claim to the court also orally, but without observing the claim formalism, which made it difficult to access the court. At that time, the praetors began to record the claim in writing in a special act-instructions, where the judge was given instructions on how to resolve the case. With the help of these acts, praetors could protect social relations not regulated by custom or law.The extraordinary civil process brought the institution of the lawsuit closer to its modern understanding: an oral, and then a written claim by the plaintiff to the defendant, which must be decided by the court. The lawsuit was considered as a posed question, to which the court decision should give an answer.