Державно-церковні відносини у Республіці Польща в умовах політичних трансформацій

Abstract

Досліджено особливості державно-церковних відносин у Польській Республіці в умовах політичних трансформацій. Описано значний масив польської наукової літератури присвяченої Конкордату, укладеному 28 липня 1993 р. між Республікою Польща та Святим Престолом. Проаналізовано його зміст та історичне значення. Досліджено роль та місце католицької церкви в суспільно-політичному житті країни. Охарактеризовано міжнародні документи про свободу совісті і віросповідання. В рамках дослідження з'ясовано, що стан розкриття проблемних питань взаємодії держави і церкви на теренах Республіки Польща є недостатнім, тому вони є актуальними для даного дослідження. В дослідженні опрацьовано зміст і співвідношення категорій «політична трансформація» і «політичний транзит», акцентовано увагу на тому, що політичний транзит є, порівняно з політичною трансформацією, більш широким і багаторівневим процесом переходу політичної системи країни від менш довершеної, з точки зору демократичного ідеалу, до більш досконалої, розвиненої форми демократії. Водночас до національної специфіки Польщі у започаткуванні політичних трансформацій віднесено роль, яку відігравали в суспільній консолідації національна Римсько-католицька церква і загалом католицизм – як невід'ємні атрибути духовної культури польського народу, що формувалася й розвивалася протягом багатьох століть. Під політологічним кутом зору розглянуто релігійну інституалізацію як процес і явище суспільно-релігійного життя в Європі. Досліджено, що релігійні організації (церкви, деномінації, секти, культи) виступають неодмінними складовими єдиного релігійного комплексу. Описано, що оскільки Польща сприймається у світі як типово католицька країна, важливе місце в дослідженні посідає розгляд інституційних трансформацій у світовому католицизмі. Встановлено, що римо-католицька церква увійшла в нову стадію інституалізації після прийнятої ІІ Ватиканським Собором (1962–1965) парадигми аджорнаменто.

Peculiarities of state-church relations in the Republic of Poland in the context of political transformations have been studied. A large amount of Polish scientific literature devoted to the Concordat concluded on July 28, 1993 between the Republic of Poland and the Holy See is described. Its content and historical significance are analyzed. The role and place of the Catholic Church in the social and political life of the country is studied. International documents on freedom of conscience and religion are characterized. As part of the study, it was found that the state of disclosure of problematic issues of the interaction of the state and the church in the territory of the Republic of Poland is insufficient, therefore, they are relevant for this study. The research elaborates the content and relationship of the categories «political transformation» and «political transit», emphasizing the fact that political transit is, compared to political transformation, a broader and multi-level process of transition of the country's political system from a less complete, from the point of view of the democratic ideal, to a more perfect, developed form of democracy. At the same time, the role played by the national Roman Catholic Church and Catholicism in general in social consolidation is attributed to the national specificity of Poland in the initiation of political transformations - as integral attributes of the spiritual culture of the Polish people, which was formed and developed over many centuries. Religious institutionalization as a process and phenomenon of social and religious life in Europe is considered from a political point of view. Religious organizations (churches, denominations, sects, cults) are indispensable components of a single religious complex has been studied. Since Poland is perceived in the world as a typically Catholic country, an important place in the research is the consideration of institutional transformations in world Catholicism is described. It has been established that the Roman Catholic Church has entered a new stage of institutionalization after the adjournmento paradigm adopted by the Second Vatican Council (1962–1965).