Структурні характеристики процесів комунікації політичної влади та громадськості в умовах відкритості

Abstract

Метою статті є аналіз структури, форм та механізмів комунікації політичної влади в умовах відкритості. Відкритість політичної влади розглянуто у смисловому полі понять «належне управління» і «транспарентність». Характер комунікації, її зміст залежать від рівня розвитку масмедіа, демографічного і соціального складу населення, його освіченості та культури. Важливою умовою ефективної комунікації є тип навичок, які є певними детермінантами комунікативного зв’язку. Залучення населення до громадської та політичної участі через соціальні мережі доводять, що віртуальний комунікативний простір є одним із сприятливих середовищ формування громадянської ідентичності і має значний потенціал суспільної самоорганізації, який може бути успішно використано не лише для нарощування соціального капіталу, зміцнення громадянського суспільства, а й з метою формування сфери відкритості. Форми реалізації громадянами права на участь у публічному управлінні включають: звернення (індивідуальні й колективні) та петиції громадян; громадські слухання й обговорення; громадські ради; робочі та експертні групи; колективно-дорадчі органи; громадські ініціативи та бюджети участі; громадську експертизу; місцевий референдум; органи самоорганізації населення; доручення депутату та ін. Залучення громадськості до роботи органів публічної влади передбачають декілька стадії: інформування, консультування, діалог, партнерство. Найвища ступінь взаємодії – партнерство, до якого треба прагнути. Основними формами державно-приватного партнерства є: концесії; спільні підприємства; договори; аутсорсинг (делегування управління); інвестування; лізинг; державні контракти; економічні зони; технопарки; пріоритетні національні проекти тощо. Наявність розгалуженої структури форм і механізмів комунікації дає змогу органам публічної влади включити громадськість у процес прийняття рішень та визначення стратегій розвитку держави, що зі свого боку сприяє поступу до здійснення справжнього народовладдя.

The purpose of the article is to analyze the structure, forms and mechanisms of communication of political power in context of openness. The openness of political power is considered in the semantic field of the concepts «good governance» and «transparency». The nature of communication and its content depend on the level of mass media development, the demographic and social composition of the population, its education and culture. An important condition for effective communication is the type of skills that are certain determinants of communication. The involvement of the population in public and political participation through social networks proves that the virtual communication space is one of the favorable environments for the formation of civic identity and has a significant potential for social self-organization, which can be successfully used not only for building social capital, strengthening civil society, but also for the purpose of forming a sphere of openness. The forms of citizens exercising the right to participate in public administration include: appeals (individual and collective) and petitions of citizens; public hearings and discussions; public councils; working and expert groups; collective advisory bodies; public initiatives and participatory budgets; public examination; local referendum; bodies of selforganization of the population; delegation to the deputy, etc. Involvement of the public in the work of public authorities involves several stages: information, consultation, dialogue, partnership. The highest degree of interaction is partnership, which should be strived for. The main forms of public-private partnerships are: concessions; joint ventures; contracts; outsourcing (delegation of management); investment; leasing; government contracts; economic zones; technology parks; priority national projects, etc. An extensive structure of forms and mechanisms of communication allows public authorities to involve the public in the decision-making process and determine strategies for the development of the state, which in turn contributes to the progress towards the realization of genuine democracy.