The Essence of the Ex aequoet bono Method and the Rules of its Applicationfor the Resolution of International Disputes

Abstract

One of the most important functions of law is the resolution of disputes. However, legal means of dispute resolution, such as judicial settlement and arbitration, are often not chosen by the parties involved in international disputes. This can be explained by several reasons. In legal doctrine, it is a common view that parties avoid legal means due to the binding nature of the decisions rendered, yet this is far from the only reason why parties refuse these methods. In particular, one of the main reasons they avoid legal means is the uncertainty regarding whether the decision based on law will be equitable. There are many grounds for this, as legal norms contained in international legal documents, adopted several decades ago, may not correspond to modern realities. Therefore, the application of such norms can quite reasonably raise concerns among the parties about the potential for an inequitable decision based on them.In such cases, the method of ex aequo et bono may prove to be a practical tool for excluding the possibility of an inequitable decision based on legal norms. Contrary to popular misconception, the use of the ex aequo et bono method does not imply a complete rejection of legal norms. When applying this method, basic legal norms are often used to provide a legal foundation for decisions and to enhance their overall objectivity. However, in the application of the method ex aequo et bono, those legal norms that may lead to an inequitable decision are not applied. In this case, an equitable decision is often determined based on an analysis of the goals and principles of legal documents regulating the relevant issues, including an analysis of the document containing the legal norm whose application could have led to an inequitable decision. Thus, the ex aequo et bono method is a rather flexible peaceful means, combining valuable features of both equity and law.There is a deficit of information regarding the ex aequo et bono method in international legal documents. In particular, the lack of a clear definition, conditions, and rules for applying the ex aequo et bono method presents a significant obstacle to its extensive use in international practice. Therefore, appropriate lawmaking work should be undertaken in this area to fill legal gaps.The goal of the scientific article is to study the legal aspects of the ex aequo et bono method and identify the main problems negatively affecting the practice of its application. The results of the research showed the high practical value of the ex aequo et bono method in dispute resolution, especially in modern conditions when the use of flexible means is becoming increasingly relevant. The article aimed to condense, specify and expand legal knowledge about the ex aequo et bono method and may present significant scientific value for lawyers interested in judicial and arbitration practices; legal scholars; practicing judges and arbitrators; parties with unresolved disputes; as well as philosophers researching the relationship between equity and law.

Однією з найважливіших функцій права є вирішення спорів. Однак часто правові засоби вирішення спорів, такі як судовий розгляд та арбітраж, не обираються сторонами міжнародних спорів. Пояснюється це декількома причинами. У юридичній доктрині поширена точка зору, що сторони не вибирають правові засоби у зв’язку з обов’язковістю для дотримання винесеного рішення, проте це далеко не єдина причина, через яку сторони відмовляються від цих коштів. Зокрема, однією з основних причин, по якій вони відмовляються від правових засобів, є невпевненість в тому, що винесене на основі права рішення буде справедливим. Для цього є чимало підстав, тому що правові норми, що містяться в міжнародно-правових документах, прийнятих кілька десятків років тому, можуть не відповідати сучасним реаліям. Тому застосування подібних норм вельми обґрунтовано може викликати побоювання сторін про винесення на їх основі потенційно несправедливого рішення. У таких випадках метод ex aequo et bono може виявитися досить практичним інструментом для виключення можливості винесення несправедливого рішення на основі правових норм. Всупереч поширеній помилці, застосування методу ex aequo et bono зовсім не означає повну відмову від правових норм. При застосуванні даного методу часто застосовуються базові правові норми для забезпечення юридичної основи рішень і підвищення загальної об’єктивності винесених рішень. Однак при застосуванні методу ex aequo et bono не застосовуються ті правові норми, які можуть призвести до несправедливого рішення. При цьому справедливе рішення нерідко визначається на основі аналізу цілей і принципів юридичних документів, які регулюють відповідні питання, в тому числі на основі аналізу того документа, який містить правову норму, застосування якого могло б призвести до несправедливого рішення. Таким чином, метод ex aequo et bono є досить гнучким мирним засобом, що поєднує в собі цінні особливості як справедливості, так і права. У міжнародно-правових документах спостерігається дефіцит інформації щодо методу ex aequo et bono. Зокрема, відсутність чіткого поняття, умов і правил застосування методу ex aequo et bono є значною перешкодою для його інтенсивного застосування в міжнародній практиці. Тому в цьому напрямку повинна здійснюватися відповідна нормотворча робота для заповнення правових прогалин. Метою наукової статті є вивчення правових аспектів застосування методу ex aequo et bono та виявлення основних проблем, які негативно впливають на практику застосування даного методу. Результати дослідження показали високу практичну цінність методу ex aequo et bono у вирішенні спорів, особливо в сучасних умовах, коли застосування гнучких засобів набуває все більшої актуальності. Стаття була спрямована на конденсацію, конкретизацію та розширення юридичних знань про метод ex aequo et bono, і може представляти значну наукову цінність для юристів, які цікавляться судовою та арбітражною практикою; вчених-правознавців; практикуючих суддів і арбітрів; сторін, що мають неврегульовані суперечки; а також для філософів, які досліджують питання про співвідношення справедливості і права.