Фомування першої опозиції в закордонних частинах ОУН (1946–1947 рр.)

Abstract

В історії ЗЧ ОУН 1946–1948 рр. позначені перманентними дискусіями, які в мемуарній літературі прийнято називати «першою», або «зовнішньою опозицією». Вона складалася переважно з провідних членів ОУН, спрямованих її Проводом на завершальному етапі війни для організації діяльності за кордоном та залучення допомоги від української еміграції і підтримки міжнародної спільноти, й гуртувалася на базі ЗП УГВР. На цьому етапі розвитку внутрішнього конфлікту в ЗЧ ОУН головним предметом дискусії була вища організаційна влада та її персональний вимір. Опозиція звинувачувала С. Бандеру, що він незаслужено очолює організацію, бо протягом війни перебував в німецькому концтаборі й не брав участі в національно-визвольній боротьбі та що представляти її за кордоном має не Провід ЗЧ ОУН, а ЗП УГВР. Опозиція висувала С. Бандері і Проводові ЗЧ, що переважно складався з чільних діячів ОУН довоєнного періоду, які вийшли з німецьких тюрем і концтаборів, також відхід від постанов Третього надзвичайного великого збору 1943 р. та вимоги ідеологічно-програмового характеру. Головними з них були: 1. здійснити внутрішню організаційну перебудову ЗЧ ОУН й ввести широку демократизацію; 2. в політичній програмі задекларувати демократичний характер майбутньої Української держави; 3. визнати, що майбутнє українське суспільство матиме «безкласовий» характер, а в сільському господарстві збережеться колективна форма господарювання; 4. визначити ціллю визвольної боротьби «російський імперіалізм, а не російський народ»; 5. відмовитися від філософсько-ідеалістичної основи ідеології українського націоналізму та визнати, що Д. Донцов мав «аморальний» вплив на ідеологію українського націоналізму. Провід ЗЧ ОУН користувався переважною підтримкою організаційної структури та намагався стримувати поширення дискусії в її ряди, що викликало протести з боку опозиції. Перша конференція ЗЧ в 1947 р. не підтримала опозицію. В знак протесту її представники дочасно покинули конференцію і це давало підстави для подальшого розвитку опозиційних настроїв.

The period of 1946-1948 in the history of the Foreign Branches of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) is marked by ongoing debates, commonly referred to in memoir literature as the «first opposition». This opposition primarily consisted of senior OUN members, whom the leadership had dispatched abroad to organize activities. They grouped around the Foreign Representation of the Ukrainian Supreme Liberation Council (UHVR). The opposition criticized Stepan Bandera for unjustly leading the organization since he had spent the war years in a German concentration camp and had not participated in the national liberation struggle. They argued that the OUN's overseas representation should be managed not by the OUN leadership but by the UHVR. The opposition, made up largely of prominent pre-war OUN figures who had survived German prisons and concentration camps, issued ideological and programmatic demands characteristic of the «provincial» OUN. Their main demands included: 1. implementing internal organizational restructuring of the OUN and adopting widespread democratization; 2. declaring the democratic nature of the future Ukrainian state in the political program; 3. acknowledging that the future Ukrainian society will be «classless», and that a collective form of agriculture would be preserved; 4. rejecting the philosophical-idealist foundation of Ukrainian nationalist ideology and recognizing the «immoral» influence of Dmytro Dontsov on this ideology. The leadership of the OUN's Foreign Branches largely enjoyed organizational support and contained the spread of these debates within its ranks, which led to protests from the opposition. The first conference of these branches in 1947 did not support the opposition, and its representatives prematurely left, laying the groundwork for further opposition sentiments.