Еволюція поділу влади й особливості міжінституційних відносин у Європейському Союзі

Abstract

У статті розглянуто, структуризовано і систематизовано еволюцію та чинний стан розвитку системи поділу влади й особливостей міжінституційних відносин у Європейському Союзі. Для цього завдяки неоінституціональному підходу та методології порівняльного аналізу було окреслено мережу і функціонал базових політичних інститутів (Європейський парламент, Європейська комісія, Європейська рада, Рада ЄС тощо), котрі умовно комбінують політичну систему ЄС, причому в її інституційному та політичному обрисах. Встановлено, що міжінституційні відносини і параметри поділу влади в ЄС розвинулись еволюційно, хоча навіть досі поступово модифікуються. Так, спочатку міжінституційні відносини в ЄС конструювались на підставі міжурядової моделі, а згодом поступово і все більше почали конфігуруватись на підставі моделі співпраці. У доповнення, спочатку рішення в рамках ЄС приймались передусім на підставі принципу консенсусу чи одностайності, а з часом все більше і більше почали генеруватись за рахунок принципу більшості (кваліфікованої, абсолютної і навіть простої – залежно від того чи іншого політичного інституту). Як наслідок всього цього, ЄС поступово інституційно та політично оформився як синтез квазі-федерації і міжнародної організації, а тому йому власне й притаманна унікальна, хоча і доволі умовна політична система. Для цієї системи властиві різні конфігурації і рівні інститутів та міжінституційних відносин (наднаціонального й національного характеру), які впорядковуються у рамках принципу субсидіарності. При цьому, найвищі політичні інститути організовані таким чином, що політична система ЄС чи не найбільше тяжіє передусім до парламентаризму чи квазі-парламентаризму. Однак цій політичній системі і механізмам поділу влади й надалі бракує фіналізованості, в тому числі у рамках саме конституційної моделі.

The article examines, structures and systematizes the evolution and current state of the power-sharing system and inter-institutional relations within the European Union. To achieve this, in particular through a new institutionalism approach and comparative analysis methodology, a network and functionality of the core political institutions (European Parliament, European Commission, European Council, Council of the EU, etc.), which conditionally combine the EUs political system, within its institutional and political contours, are outlined. It is revealed that inter-institutional relations and power-sharing parameters within the EU have evolved, albeit still undergoing gradual modifications. Initially, inter-institutional relations in the EU were constructed based on an inter-governmental model, progressively shifting towards a cooperation-based model. Moreover, decisions within the EU were initially predominantly reached based on the consensus or unanimity principle, gradually shifting to being generated through majority principles (qualified, absolute and even simple majority – depending on the specific political institution). As a result of these developments, the EU has gradually taken on an institutional and political shape as a synthesis of quasi-federation and international organization, consequently possessing a distinct yet conditional political system. Various configurations and levels of institutions and inter-institutional relations (both supranational and national in character) characterize this system, all organized within the framework of the subsidiarity principle. In this context, the highest political institutions are organized in such a way that the EU’s political system leans, to a significant extent, towards parliamentary or quasiparliamentary options. However, this political system and power-sharing mechanisms still lack finalization, including within a constitutional model.