Переосмислення демократичної консолідації у контексті зміцнення авторитаризму

Abstract

У статті автор аналізує зміну підходів до аналізу явища демократичної консолідації у ході третьої хвилі демократизації. Спершу попронувалося досить широке визначення демократії, зосереджуючись на її концептуальному визначенні, процедурах та інститутах, а також на її основоположних принципах, не закріплених в інших джерелах, таких як умовна згода та обмежена невизначеність. Поступово до цього переліку додавалися інші чинники (наприклад, автономне громадянське суспільство, верховенство права, ринкова економіка), вказувалося на важливість передумов (наявність попереднього досвіду демократії) та поведінкових характеристик (поведінка політичних акторів дає змогу краще спрогнозувати стабільність політичного режиму) тощо. Однак низька прогностична цінність цих чинників була підтверджена третьою хвилею автократизації. У ході першої та другої хвилі відкатів домінували традиційні форми автократизації – тактика незаконного приходу до влади (військовий переворот), окупація (іноземне вторгнення), самопереворот, коли глава виконавчої гілки приходить до влади законним шляхом, але потім раптово скасовує ключові демократичні інститути, такі як вибори або парламент (32% випадків). Визначальною характеристикою третьої хвилі автократизації стала ерозія демократії, коли політичні актори легальним шляхом приходять до влади, але згодом поступово, але відчутно ослаблюють демократичні норми, не ліквідуючи при цьому ключові демократичні інститути. Понад половину усіх нинішніх випадків автократизації в демократичних країнах очолюють чинні президенти, які прийшли до влади переважно у результаті перемоги на виборах. При цьому поступовий перехід до виборчого авторитаризму складніше виявити, ніж явне порушення демократичних стандартів, характерне для попередніх хвиль демократизації, і він надає менше можливостей для внутрішньої та міжнародної опозиції. Сучасні автократи схильні вдаватися до більш тонких методів впливу, таких як цензура і переслідування ЗМІ, обмеження діяльності НУО тощо. До того ж вони вчаться один в одного і запозичують менш ризиковану тактику, ніж відмова від виборів.

The article analyses the change in approaches to the analysis of the phenomenon of democratic consolidation during the third wave of democratisation. At first, a rather broad definition of democracy was proposed, focusing on its conceptual definition, procedures and institutions, as well as on its fundamental principles not enshrined elsewhere, such as conditional consent and limited uncertainty. Gradually, other factors were added to this list (e.g., autonomous civil society, rule of law, market economy), the importance of preconditions (previous experience of democracy) and behavioural characteristics (behaviour of political actors allows for better prediction of the stability of a political regime) was pointed out, etc. However, the low predictive value of these factors was confirmed by the third wave of autocratisation. During the first and second waves of rollbacks, traditional forms of autocratisation dominated: tactics of illegal accession to power (military coup), occupation (foreign invasion), and a coup d'état, when the head of the executive branch comes to power legally but then suddenly abolishes key democratic institutions such as elections or parliament (32% of cases). The defining characteristic of the third wave of autocratisation is the erosion of democracy, when political actors legally come to power but then gradually but significantly weaken democratic norms without eliminating key democratic institutions. More than half of all current cases of autocracy in democratic countries are led by incumbent presidents who came to power mainly as a result of winning elections. At the same time, a gradual transition to electoral authoritarianism is more difficult to detect than the outright violation of democratic standards that characterised previous waves of democratisation, and it provides fewer opportunities for domestic and international opposition. Modern autocrats tend to resort to more subtle methods of influence, such as censorship and harassment of the media, restrictions on NGOs, etc. In addition, they learn from each other and adopt less risky tactics than abandoning elections.