Трансакціоналізм: місце і роль у контексті теорій європейської інтеграції

Abstract

Стаття присвячена аналізу місця та ролі трансакціоналізму у системі теорій європейської інтеграції. Розглянуто основні теоретичні положення трансакціоналізму; його відмінні риси у порівнянні з іншими євроінтеграційними теоріями; визначено внесок К. Дойча як головного представника трансакціоналізму; проаналізовано основні критичні зауваження щодо теоретичних положень трансакціоналізму з боку його опонентів. Головний методологічний здобуток теоретичного підходу К. Дойча полягає в проведенні більш емпірично орієнтованого аналізу. Трансакціоналізм намагається вловити домінантний характер взаємовідносин між міжнародною інтеграцією (у широкому розумінні – як процес формування співтовариства) і соціальною комунікацією (зміни у комунікативних моделях), зосереджуючи увагу на умови, які можуть призвести до виникнення широкого співтовариства. Європейський інтеграційний процес подається як один з багатьох подібних інтеграційних проектів, яких історія людства знала велику кількість. Його головною метою було на основі вивчення історичного розвитку різноманітних суспільств проаналізувати та узагальнити теоретичні припущення, які призведуть до створення необхідного співтовариства безпеки, де війни вже не будуть засобом вирішення конфліктів. Одним з найбільших теоретичних здобутків трансакціоналізму для теорії європейської інтеграції, який був пізніше перейнятий деякими іншими теоретиками, є виокремлення т. зв. неформальної і формальної фаз створення співтовариства безпеки. Розвиток функціональних зв’язків з допомогою неформальних економічних і соціальних комунікацій між окремими західноєвропейськими суспільствами утворює протягом часу соціо-психологічні тенденції і процес навчання, який призводить до асиміляції та інтеграції західноєвропейських народів. Цей процес у кінцевому рахунку змушує політичні еліти окремих країн інституціоналізувати і формалізувати функціональні зв’язки. Така формальна інституційна побудова є засобом охорони суспільства, в якому відбувається інтенсифікація різноманітних моделей комунікації і подальше поглиблення інтеграції, результатом чого стає створення об’єднаного співтовариства.

The article is devoted to the analysis of the place and role of transactionalism in the system of European integration theories. The main theoretical principles of transactionalism are examined; its distinctive features in comparison with other European integration theories are highlighted; the contribution of K. Deutsch, as the main representative of transactionalism, is defined; and the main critical remarks regarding the theoretical principles of transactionalism from its opponents are analyzed. The key methodological achievement of K. Deutsch’s theoretical approach lies in conducting a more empirically oriented analysis. Transactionalism attempts to capture the dominant nature of the relationship between international integration (in a broad sense – as the process of forming a community) and social communication (changes in communication models), focusing on the conditions that may lead to the emergence of a broader community. The European integration process is presented as one of many similar integration projects, of which human history has known a great number. Its main goal was, based on the study of the historical development of various societies, to analyze and summarize the theoretical assumptions that would lead to the creation of a necessary security community, where wars would no longer be a means of resolving conflicts. One of the greatest theoretical achievements of transactionalism for the theory of European integration, which was later adopted by some other theorists, is the distinction between the so-called informal and formal phases of creating a security community. The development of functional ties through informal economic and social communications between individual Western European societies over time generates sociopsychological tendencies and a learning process that leads to the assimilation and integration of Western European peoples. This process ultimately forces the political elites of individual countries to institutionalize and formalize functional ties. Such formal institutional construction is a means of safeguarding a society in which various communication models are intensified and integration deepens further, resulting in the creation of a unified community.