От трипартизма к общегражданскому полилогу

Abstract

Мета – підведення підсумків, вивчення ефективних у нашому соціокультурному середовищі варіантів розвитку «трипартизму», що забезпечують суспільну злагоду на продуктивный підставі шляхом підняття культури загальногромадянського полілогу. Теоретико-методологічними засадами тексту є інституційна компаративістика і соціальна антропологія. Особливості аналізу випливають із вивчення трансформацій механізмів рівноправного взаємодії працівників і їх наймачів при державному арбітражі крізь призму вимог і ризиків нової епохи. Зокрема, і всебічна постмодернізація культури суспільства (в тому числі у сфері праці), і тенденції формування суспільства знання кардинально змінюють вимоги до якості трудових відносин. Неправомірно при цьому зводити логіку змін у суспільних (зокрема, трудових) відносинах виключно до детермінованості культури технологічними інноваціями. Навпаки, вкрай важливого значення набуває вплив саме культурного середовища на появу і сприйняття нововведень техніки і економіки. Гуманізувати технології постмодерну тому не є соціально нейтральними, що вже на стадії проектування в них закладається свідома орієнтація на розвиток і збагачення культури. Одночасно відбувається підвищення ролі розумового творчості в загальному результаті, значить, і цінності індивідуальної обдарованості (перш за все, духовно-інтелектуальної). Тим часом духовне виробництво з ядром із духовної творчості відгукується на іншу мотивацію і вимагає зовсім іншої системи стимулів, тісно пов’язаної з розумінням відповідальності перед суспільством. Прикладне значення роботи пов’язане з висновками про необхідність подальшого вдосконалення механізмів трипартизму, з одного боку, за рахунок підвищення їх якості та гнучкості шляхом, перш за все, введення представників регіонів, громадянського суспільства, розмежування інтересів власників і менеджерів, з іншого – розвитку до рівня загальногромадянського полілогу. Для цього необхідно рухатися в трипартизмі не тільки від соціально-ієрархічної організації трудових відносин до економічної, а і з її допомогою – до соціокультурної.

The goal is to summarize of studying effective in our sociocultural environment options for the development of “tripartism”, providing social consensus on a productive basis by raising the culture of a civil polylogue. The theoretical and methodological basis of the text is institutional quality’s comparativistic and social anthropology. Features of the analysis follow from the study of the transformations of the mechanisms of equal interaction of workers and their employers in state arbitration through the prism of the requirements and risks of the new era. In particular, both comprehensive postmodernization of the culture of society (including in the sphere of labour), and trends in the formation of a knowledge society, radically change the requirements for the quality of labour relations. At the same time, it is illegal to reduce the logic of changes in public (in particular, labour) relations exclusively to the determination of culture by technological innovations. On the contrary, the influence of the cultural environment on the emergence and perception of innovations of technology and economics is of paramount importance. Humanized technologies of postmodern are therefore not socially neutral; already at the design stage they contain a conscious orientation towards the development and enrichment of culture. At the same time, there is an increase in the role of mental creativity in the overall result, which means, the values of individual talent (first of all, spiritual and intellectual). Meanwhile, spiritual production with a core of spiritual creativity responds to a different motivation and requires a completely different system of incentives, which is closely related to the postmodern understanding of social responsibility. The practical significance of the work is connected with conclusions about the need to further improve trip tripartism, on the one hand, by improving their quality and flexibility, first of all, entering heterogeneous group’s representatives of regions, civil society, differentiating the interests of owners and managers, and on the other, developing to the level of a common polylogue. For this, it is necessary to move in tripartism not only from the socio-hierarchical organization of labour relations to the economic one, but also with its help – to the socio-cultural one.