Правовий статус викривачів корупції як учасників кримінального провадження: окремі законодавчі прогалини та перспективи їх подолання

Abstract

У статті розглянуто проблемні питання правового регулювання статусу викривачів корупції як самостійних учасників кримінального провадження, виявлено основні термінологічні неузгодженості нормативно-правових актів щодо формування категорії «викривач», розмежовано правовий статус викривача корупції від статусу заявника, потерпілого та свідка, проаналізовано основні законодавчі прогалини і запропоновано шляхи вдосконалення національного законодавства з питань наділення викривача окремими процесуальними правами та обов’язками на різних стадіях кримінального процесу. Враховуючи перспективи імплементації європейських стандартів запобігання корупції та необхідність ефективного функціонування інституту викривачів в Україні, пропонується: запровадити на законодавчому рівні єдине (уніфіковане) визначення викривача, зокрема під викривачем розглядати фізичну особу, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, вчинених іншою особою та не встановлювати перелік видів діяльності для набуття статусу викривача, оскільки прив’язування статусу викривача до конкретних видів діяльності може створювати зайві перешкоди на практиці, коли постає питання про виконання особою цієї обов’язкової умови; розмежувати на законодавчому рівні правовий статус викривача від заявника, потерпілого та свідка; відокремити поняття «прав» викривачів від їх «гарантій»; забезпечити участь викривача у слідчих (процесуальних) діях на правах самостійного учасника кримінального провадження; запровадити винесення окремого процесуального рішення щодо визнання чи відмови у визнанні особи викривачем корупції; деталізувати та спростити процедуру виплати винагороди викривачу; забезпечити виплату винагороди за пропорційним методом із можливістю залучення до виплати, окрім держави, інших джерел коштів; запозичити досвід іноземних держав з питань встановлення окремих видів покарань за переслідування викривачів та з питань розробки спеціальних законів, що спрямовані на захист і підтримку викривачів корупції.

The article examines the problematic issues of legal regulation of the status of corruption whistleblowers as independent participants in criminal proceedings, reveals the main terminological inconsistencies of normative legal acts regarding the formation of the «whistleblower» category, distinguishes the legal status of a corruption whistleblower from the status of an applicant, victim and witness, analyzes the main legislative gaps and proposes ways of improving the national legislation on granting whistleblowers with separate procedural rights and obligations at various stages of the criminal process.Taking into account the prospects for the implementation of European standards for the prevention of corruption and the need for the effective functioning of the institute of whistleblowers in Ukraine, it is proposed to: introduce at the legislative level a single (unified) definition of a whistleblower, in particular, a whistleblower should be considered a natural person who, in the presence of the belief that the information is reliable, reported possible facts corruption or corruption-related offenses committed by another person and not to establish a list of types of activities for acquiring whistleblower status, since tying the whistleblower status to specific types of activities may create unnecessary obstacles in practice when the question arises of a person’s fulfillment of this mandatory conditions; distinguish at the legislative level the legal status of the whistleblower from the applicant, the victim and the witness; to separate the concept of «rights» of whistleblowers from their «guarantees»; to ensure the whistleblower’s participation in investigative (procedural) actions as an independent participant in criminal proceedings; introduce a separate procedural decision regarding the recognition or refusal to recognize a person as a corruption whistleblower; to detail and simplify the procedure for paying the reward to the whistleblower; to ensure the payment of remuneration according to the proportional method with the possibility of involving other sources of funds, in addition to the state; to borrow the experience of foreign countries on issues of establishing certain types of punishments for prosecution of whistleblowers and on issues of developing special laws aimed at protecting and supporting corruption whistleblowers.