До питання про визначення суб’єктів права на мир

Abstract

Стаття присвячена визначенню та характеристиці суб’єктів права на мир. Аналізуються погляди вчених, які відносять право на мир до колективних прав, тобто до прав, що стосуються усього людства. Разом з тим, зазначається, що зважаючи на сучасні трансформації у суспільстві, суб’єктами права на мир мають бути визнані не лише народи, нації або суспільства, а й окремі індивіди та їх об’єднання. Зазначене аргументується тим, що: 1) будь-які основоположні права людини (право на життя, безпеку, недоторканність, честь і гідність) можуть бути забезпечені виключно за наявності миру. Виходячи з цього є логічним закріплення права кожної людини на мир на конституційному рівні, як необхідна умова для забезпечення інших прав людини; 2) визнання за кожною людиною права на мир стане юридичним бар’єром для дій з боку самої держави, що можуть спричинити агресію чи насильство (наприклад як було під час революції гідності) та сприятиме розвитку політики мирного врегулювання конфліктів як всередині держави так і на міжнародній арені; 3) визнання за кожною особою права на мир дозволить встановити особливий захист для кожної людини, що постраждала чи може постраждати у збройному конфлікті, сприятиме відновленню прав жертв агресії через міжнародні суди та трибунали; 4) закріплення права кожної окремої людини на мир сприятиме внутрішньодержавній та міжнародній стабільності, співробітництву та всебічному стійкому розвитку. Акцентується, що сучасні загрози миру (тероризм, кібербезпека) змінюють поняття суб’єктів права на мир. Поява приватних військових компанії має суттєвий вплив на мир і безпеку, відтак потребує правового регулюванні своєї діяльності з метою мінімізації їхнього негативного впливу на стабільність та мир у світі. Таке регулювання повинно включати розроблення та ухвалення єдиних стандартів діяльності приватних військових компаній на міжнародному рівні; встановлення чітких механізмів відповідальності за порушення; посилення громадського та міжнародного моніторингу за їхньою діяльністю.

The article is devoted to the definition and characterization of the subjects of the right to peace. The views of scientists who attribute the right to peace to collective rights, that is, to rights that concern all humanity, are analyzed. At the same time, it is noted that, given the modern transformations in society, not only peoples, nations or societies, but also individual individuals and their associations should be recognized as subjects of the right to peace. The above is argued by the fact that: 1) any fundamental human rights (the right to life, security, inviolability, honor and dignity) can be ensured exclusively in the presence of peace. Based on this, it is logical to enshrine the right of every person to peace at the constitutional level as a necessary condition for ensuring other human rights; 2) the recognition of the right to peace for every person will become a legal barrier to actions by the state itself that may cause aggression or violence (for example, as was the case during the Revolution of Dignity) and will contribute to the development of a policy of peaceful conflict resolution both within the state and in the international arena; 3) the recognition of the right to peace for every person will allow the establishment of special protection for every person who has suffered or may suffer in an armed conflict, will contribute to the restoration of the rights of victims of aggression through international courts and tribunals; 4) the consolidation of the right to peace for every individual will contribute to domestic and international stability, cooperation and comprehensive sustainable development. It is emphasized that modern threats to peace (terrorism, cybersecurity) are changing the concept of subjects of the right to peace. The emergence of private military companies has a significant impact on peace and security, therefore it requires legal regulation of their activities in order to minimize their negative impact on stability and peace in the world. Such regulation should include the development and adoption of uniform standards for the activities of private military companies at the international level; the establishment of clear mechanisms for accountability for violations; and the strengthening of public and international monitoring of their activities.