Issues of the legal regime of intangible cultural heritage objects

Abstract

The article analyses the legal regime for safeguarding intangible cultural heritage, focusing on the 2003 UNESCO convention as the cornerstone of international efforts. It explores the evolution of the safeguarding concept, legal definitions, and challenges in regulating cultural heritage through intellectual property rights. Various stakeholders, such as states, NGOs, and communities, are highlighted in preserving and transmitting cultural practices. The article critiques the existing political influences and limitations in balancing cultural preservation. The article advocates for the harmonization of international and domestic legal norms to ensure effective protection against misuse and to facilitate global cultural cooperation. Different aspects of safeguarding are examined in the article. Furthermore, the article calls for a sui generis legal approach that respects cultural diversity while safeguarding intangible cultural heritage as a dynamic and living entity. By addressing these points, the article seeks to contribute to the development of more effective and useful mechanisms for the safeguarding and promotion of intangible cultural heritage worldwide. Undoubtedly, the formation of a corresponding international legal regime depends on the adoption of binding legal documents that impose obligations on states. The establishment of certain obligations for states, along with regulatory mechanisms tailored to the object of regulation within each legal document are the main points for the establishment of a legal regime. The functionality of regulatory mechanisms determines the effectiveness of an adopted legal document. The subjects that define the legal regime are key factors which identify the problems in the relevant field. They regulate and propose alternative solutions to address challenging issues, thus managing the relationships arising from that field. When examining the existing regimes for the protection of intangible cultural heritage, we find that, alongside the sui generis regime, protection through intellectual property rights has always been a relevant topic of discussion. The article explores protection within the framework of these regimes from various perspectives.

У статті розглядається правовий режим охорони нематеріальної культурної спадщини з акцентом на Конвенцію ЮНЕСКО 2003 року. Розглядаються еволюція концепції охорони, правові визначення та проблеми регулювання культурної спадщини через призму прав інтелектуальної власності. Наголошується на ролі різних зацікавлених сторін – держав, неурядових організацій (НГО) та спільнот – у збереженні та передачі культурних практик. Автор критикує існуючі механізми, наголошуючи на політичному впливі та обмеженнях у забезпеченні балансу між збереженням культурної спадщини та її адаптацією. Вказується, заклик до гармонізації міжнародних та національних правових норм спрямований на забезпечення ефективного захисту від зловживань та сприяння глобальному культурному співробітництву. У статті докладно вивчаються різні аспекти охорони, включаючи необхідність sui generis підходу, який поважає культурну різноманітність та визнає нематеріальну культурну спадщину як динамічне та живе явище. Розглядаючи ці питання, автор прагне сприяти розвитку більш ефективних та практичних механізмів для охорони та просування нематеріальної культурної спадщини у всьому світі.Безумовно, формування міжнародного правового режиму залежить від ухвалення обов’язкових юридичних документів, що накладають зобов’язання на держави. Створення конкретних зобов’язань держав, поруч із регуляторними механізмами, розробленими регулювання об’єкта у межах кожного юридичного документа, становить основу правового режиму. Ефективність будь-якого прийнятого юридичного документа визначається функціональністю його регуляторних механізмів. Функціональність регуляторних механізмів визначає ефективність ухваленого юридичного документа. Суб’єкти, які визначають правовий режим, є ключовими факторами, що ідентифікують проблеми у відповідній галузі. Вони регулюють та пропонують альтернативні рішення для усунення складних питань, тим самим керуючи відносинами, що виникають у цій галузі. При вивченні існуючих режимів охорони нематеріальної культурної спадщини виявляється, що поряд із режимом sui generis захист через права інтелектуальної власності завжди був актуальною темою для обговорення.