Why did NATO persist after the end of the cold war?

Abstract

Since the North Atlantic Treaty was signed in 1949, the global political agenda has shifted drastically. The new situation forced Western strategists to reconsider the architecture problem of the security of the Atlantic world. It could be either the replacement of existing institutions or their adaptation to the changed realities of the world. Thus, the problem of defining new functions of the Alliance in the changed situation in the Euro-Atlantic region has acquired an urgent importance. After the disputes of the late 1980s, the conclusion was made that NATO should be preserved but adapted to new conditions. Subsequent events have shown that after the disappearance of the bipolar system, the Alliance, which was one of its basic frameworks, not only preserved but also strengthened its positions and even acquired global significance.

Із часу підписання Північноатлантичного договору в 1949 році глобальна політика різко змінилася. Нова ситуація змусила західних стратегів переглянути архітектуру безпеки атлантичного світу. Це може бути або заміна існуючих установ, або їх адаптація до змінених реалій світу. Таким чином, проблема визначення нових функцій альянсу в умовах зміни політичної ситуації у Євро-Атлантичному регіоні набула нагальної важливості. Після дискусії наприкінці 1980-х років було зроблено висновок, що НАТО має зберігатись, проте адаптуватись до нових умов. Наступні події показали, що після зникнення біполярної системи Північноатлантичний альянс, який був однією з основних конструкцій колективної безпеки балансу, не тільки зберіг, а й зміцнив свої позиції та навіть набув глобального значення.